ЗА НИХ МОЛЯТЬСЯ І СОЛДАТИ, І ЇХНІ МАТЕРІ | MILITARY NAVIGATOR
Снимок323

ЗА НИХ МОЛЯТЬСЯ І СОЛДАТИ, І ЇХНІ МАТЕРІ

ТЕ, ЩО ВОНИ — ВІЙСЬКОВІ МЕДИКИ, ОБРАЛИ НЕЙМОВІРНО ВАЖЛИВУ, ШЛЯХЕТНУ Й ВОДНОЧАС СКЛАДНУ ТА ВІДПОВІДАЛЬНУ ПРОФЕСІЮ, СПОНУКАЄ ПОДУМКИ ЗНІМАТИ КАПЕЛЮХА ПЕРЕД ЦИМИ ЛЮДЬМИ

Із 27-річним старшим лейтенантом медслужби Миколою Денисюком я познайомився на стабілізаційному пункті позиції однієї з механізованих бригад ЗС України. Саме тут надають первинну медичну допомогу пораненим і готують їх до евакуації. Офіцер за рік на передовій так напрактикувався, що набутого там досвіду вистачить на дисертацію

— Добре пам’ятаю свій ввідний у війну день. Я ви їхав до двох поранених. Один зазнав несумісних із життям травм: відірвані стопи, множинні осколкові поранення магістральних судин. Він помер у мене на руках. Я тоді мав вирішити, кому з двох важких пацієнтів, так би мовити, надати перевагу, тобто вибрати, хто з них житиме, — говорить Микола. — Книжки беземоційно пишуть про цей момент як про медичне сортування. Але ж, друзі, як же важко, особливо вперше, робити той вибір! Нині я вже навчився подавляти психологічний фактор і спокійно допомагаю тому, кого справді можу врятувати. Тобто, якщо з двох людей один має менші шанси на виживання, передусім докладаю зусиль до порятунку того, в кого вони більші. Перебувати поряд із помираючим, коли він з останніх сил просить щось зробити, а ти усвідомлюєш, що вже не зможеш йому допомогти, дуже важко. У мене за рік було три такі фатальні випадки, але ж я зміг допомогти десяткам!

Микола прийшов у бригаду по закінченні Української військово-медичної академії, куди вступив іще 2013-го, а доти навчався в Київському національному медуніверситеті. Раніше багато читав про медиків часів Другої світової війни, кампаній в Афганістані та Чечні. І не думав, що й сам потрапить у таке горнило.

— Попервах бракувало практики. У полі вчився ставити центральний доступ до магістральної вени, що ніколи не робив. Я не був готовий проводити тривалу реанімацію, — зізнається військовий медик. — Одна з перших таких критичних процедур продовжувалася понад дві години. На жаль, пацієнт не вижив через несприятливий збіг кількох чинників. Після кожного виїзду я аналізую ситуації, аби вдосконалити способи дій під час схожих сценаріїв. Медикам треба постійно тренуватися. Чим більше руки працюють практично, тим ближче ти до успіху.

Напевно, найсильніше на спеціалізацію Миколи Денисюка, як він сам каже, вплинула трагедія, що сталася з ним у студентські роки. Тоді він займався альпінізмом, чотири рази на рік ходив із друзями в похід. Цього разу компанія екстремалів сплавлялася Смотри- чем, прямуючи до Кам’янця-Подільського. На одному з етапів вирішили ризикнути і подолати на байдарках зруйновані греблю та шлюзи: навіщо їх 700 метрів на собі нести. Микола йшов перший і потрапив у вир, перекинувся й півтори години боровся за життя. Течія там була така потужна, що затягувало під воду навіть у рятувальному жилеті. До останнього не знав, що коли йому спускали мотузку й витягали з пастки, двох товаришів — хлопця і дівчини — вже не було серед живих. З Ромою в байдарці було дві дівчини. Одну він врятував, а разом із другою потонув...

Складні випадки на передовій змушують військового медика самому шукати кращі варіанти дій, підбирати техніку, оптимальні маршрути переміщення, препарати, непередбачені медичним постачанням, яких немає в переліку обов’язкових. Військовий лікар за допомогою волонтерів намагається використовувати найкраще обладнання, препарати, бо вони працюють. Зізнається, що такого добра завдяки волонтерам трохи накопичив.

Микола Денисюк довго підбирав під себе рюкзак і медичний розвантажувальний жилет. Медпрепарати й засоби повинні бути під рукою, щоб мінімум часу витрачати на їхнє діставання — інколи це треба вміти робити із заплющеними очима. Також непогано було б, якби у війську передбачили штатну тару для збереження й перевезення у стабільному температурному режимі ампульних препаратів. Адже ампули з ліками взимку перемерзають і є вразливими до ударів. Офіцер каже, що взимку вони тримали розчини там, де мешкали, а на виїзди поміщали їх у сумку-холодильник, обкладаючи ватою. Перед застосуванням ампули клали для підігріву на торпеду авто або поближче до свого тіла.

— Яка санітарна автотехніка, на ваш погляд, краща? — запитую в Миколи. — Працював на УАЗах, «Саксонах», санітарних МТЛБ. Якщо говорити про техніку для евакуації поранених з передової, то кращого за МТЛБ нічого не існує. Він має приземкуватий корпус, хорошу прохідність, маневреність, захист. А за швидкістю — взагалі чемпіон. «Саксон» більше підходить для міських умов, а мерседесівський «Унімог» (волонтерський) — для другої ланки евакуації.

Батьки Миколи Денисюка, який родом із Житомирщини, працюють ветеринарами. А от його менші брат і сестра навчаються у столичному медуніверситеті. Можливо, він став першим у великій династії знаних лікарів? Але те, що вони обрали неймовірно важливу, шляхетну й водночас складну та відповідальну професію, спонукає мене подумки знімати капелюха перед цими людьми...

Геннадій КАРПЮК

http://na.mil.gov.ua

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus