Велика війна і «сьома хвиля» | MILITARY NAVIGATOR
c12339a5307a67d28522f8ce043fe1901474894325

Велика війна і "сьома хвиля"

Стратегічна обстановка на фронті АТО восени 2016 року

Після сплеску бойової активності на фронті в червні—серпні 2016-го інтенсивність бойових дій у вересні та на початку жовтня значно знизилася. Що буде далі, після указу про демобілізацію й звільнення 6-ої хвилі? Чи вдалося наповнити армію "контрактниками"? Яка оперативна обстановка? Чи буде велика війна?qw22

Війна в період "розведення"

У вересні 2016-го в зоні АТО, за даними DT.UA, загинули 28 українських воїнів, з них 13 — з бойових причин, 15 — з небойових.

Активні бойові дії тривають тільки в районі Авдіївки та Ясиноватської розв'язки. Там воюють десантники 122-го батальйону 81-ої бригади, добровольчі загони "Української добровольчої армії", а також окремі спецпідрозділи. Однак в основному бойові дії ведуться силами малих груп та снайперів із застосуванням піхотного озброєння. Застосування артилерії і мінометів "заборонених" Мінськими угодами калібрів обмежено.

Попри регулярні порушення Мінських угод у нічний час російськими окупаційними військами, слід визнати, що загалом обстрілів на фронті стало менше. У зоні відповідальності кількох батальйонів ЗСУ обстрілів у вересні не було взагалі жодного разу. Однак більшість частин, як і раніше, перебувають у бою.

На фронті поки що ніхто не говорить про мир. Такий відносний затишок уже був — наприклад, у грудні 2014-го, після чого пішов наступ противника в районі Дебальцевого, яке, за Мінськими ж угодами, мала контролювати Україна.

Війна залишається війною, навіть якщо на фронті гине один солдат. Як і раніше на лінії розмежування єдиним способом забезпечити безпеку залишається принцип стріляти першим. Нові групи ОБСЄ виїжджають після того, як бій затихне, і проводять розслідування. Але загиблих ці розслідування повернути не можуть.

За задумом ОБСЄ і світової дипломатії, бойові дії мають припинитись у зонах "розведення військ". Нині три такі вогнища "розведення" намічено на Донбасі в районах населених пунктів Станиця Луганська, Золоте та Петровське.

У районі Золотого, в зоні відповідальності 93-ої механізованої бригади, на ділянці "розведення" стріляти стали менше — хоча там і раніше відстані між супротивниками були великі — до 2—2,5 км, і вогневі контакти були явищем нечастим. Однак 2 жовтня поруч зі смугою розведення на ділянці тієї ж 93-ої бригади в районі Кримського розвідгрупа російських окупаційних військ атакувала наші позиції — у бою загинув командир взводу, лейтенант Мирослав Мисла.

Українське керівництво підтримує "розведення" заради скорочення жертв. Представники ОБСЄ в зоні бойових дій вважають, що хоч війну їм зупинити не вдається, вони допомагають знизити кількість жертв. Що ж, певна логіка в цьому є. Однак заморожена в деяких районах війна залишається війною. А будь-яка жертва однаково залишається важкою втратою. Можливості захистити українських воїнів без застосування важкого озброєння залишаються обмеженими. І "розведення" не є вирішенням — це тимчасовий захід для "заморозки". Загострення може піти в будь-який момент. А сам конфлікт залишається невирішеним.

"Розведення" в районі Станиці Луганської не бажають обидві сторони, з тактичних міркувань. Здавалося б, сторони розділяє річка. Але передбачається, що зону безпеки вздовж річки слід розширити для початку на кілометр убік кожного супротивника. Російські війська не бажають, щоб скорочувалося передпілля перед висотою з пам'ятником "Князь Ігор", яка має важливе оперативне значення і забезпечує противнику обзір у районі Станиці Луганської. Українська влада і військові не хочуть відходити, щоб не давати противнику плацдарм і не згортати лінію оборони на своєму березі. Усі пам'ятають, як під час аналогічного перемир'я 2014 року російські окупанти захопили великі території в Луганській області, і ніяке ОБСЄ їх не зупинило. Навпроти висоти "Князь Ігор" противник майже щоночі продовжує вести провокаційні обстріли наших позицій. Російські підрозділи ведуть обстріли з гаубиць 122—152 мм. Очевидно, що противник уживає всіх заходів, щоб "розведення" в цій зоні не набрало чинності. Висота "Князь Ігор" є не тільки важливим спостережним і коригувальним пунктом, а й важливим вузлом оборони, на якому окупанти побудували серйозні бетонні укріплення. Поступатися будь-якими позиціями в цьому районі противник не має наміру.

Гарячі точки

Щільність бойових порядків обох сторін на фронті невисока. Бойові дії як і раніше мають осередковий характер. Малі бойові групи контролюють панівні висоти. Сил для постійного контролю всієї 400-кілометрової лінії фронту ні російські, ні українські війська не мають. Тому для забезпечення безпеки у своїй смузі потрібні постійні пошукові дії патрулів і дозорів, а також розвідка позицій супротивника. Це означає неминучість зіткнень. Проміжки між позиціями великі — безпеку цих стиків може забезпечити тільки вогневий контроль. Спочатку стріляємо, потім прочісуємо. Собою ніхто ризикувати не буде.

На фронті є всі передумови для початку бойових дій на окремих ділянках.

Передусім, зберігається напруженість і постійні перестрілки в районі Авдіївки. Супротивника треба вибити з передмістя і взяти під контроль Ясинуватську розв'язку. Це радикально змінить обстановку в цьому районі — загрозу для міста буде усунуто, й одночасно ми ліквідуємо для супротивника можливість маневру по фронту в районі Донецьк—Горлівка, повністю перекриємо рокадну дорогу, що має важливе оперативне значення для російських військ.

Тут "розведення" можна здійснити тільки силою. Бо здати Авдіївку українські війська, зрозуміло, не можуть, а російські окупаційні війська, зрозуміло, в разі відходу, будуть змушені відкотитися в Ясинувату. Росіяни хочуть зберігати загрозу для Авдіївки.

Проблемною зоною є виступ лінії фронту в районі Слов'яносербська. У цьому районі під час "перемир'я" 2014-го противник захопив значну територію в районі 31-го і 32-го блокпостів. Цей виступ росіяни зайняли за лінією, визначеною Мінськими угодами. І цей виступ створює загрозу для українського фронту. "Розведення" сторін тут у принципі неможливе — адже російське командування на цій ділянці порушило дипломатичні домовленості. Саме перебування російських підрозділів на виступі — це вже порушення Мінських угод. І щоб забезпечити припинення вогню, тут доведеться добитися відступу російських підрозділів.

Також гарячою точкою залишається район Світлодарська і Дебальцевська дуга. Нагадаю, район Дебальцевого також, згідно з Мінськими угодами, має залишатися під українським контролем, але його захопили російські окупаційні війська. Бої в цьому районі не припиняються. Як тут улаштувати "розведення", якщо обстріли наших позицій ведуться постійно, а російські окупанти захопили велику територію за межами, визначеними Мінськими угодами. Підрозділи 54-ї бригади в цій зоні регулярно вступають у вогневий контакт з супротивником, про жодне "перемир'я" тут російські найманці й не думають.

Постійні вогневі контакти й обстріли відбуваються в районі Горлівки. Противник не відмовляється від намірів відкинути наші підрозділи.

Тривають бої в районі Зайцевого — контроль над цим селом і висотами в цьому районі має важливе оперативне значення.

Бойові дії в районі Широкіного тривають, і російське командування продовжує обстріли та спроби прощупати наші бойові порядки силами невеликих груп піхоти.

Насправді російські окупаційні війська не припиняють підготовку до великої війни. По всьому фронту противник веде будівництво оборонних споруд і підготовку до зими. На жаль, ця робота ведеться в набагато більшому обсязі, ніж це роблять українські війська, виділяється помітно більше будівельних матеріалів та інженерної техніки.

Інженерні роботи не свідчать про те, що противник має намір піти в глуху оборону. Йому серйозно бракує особового складу, набагато більший некомплект у бойових підрозділах. Тож за допомогою укріплень супротивник підвищує стійкість своїх бойових порядків, знижує бойові втрати. Це дає змогу зосередити оперативні резерви, які можуть застосовуватися зокрема і для наступальних операцій.

6-та хвиля відходить — що далі?

Комплектність українських військ, і насамперед — бойових частин на передовій, залишається невисокою. Некомплект особового складу загалом у сухопутних військах становить приблизно 50%. Однак чисельність підрозділів на передовій нерідко просідає до 40%. Після указу президента про демобілізацію 6-ї хвилі чисельність бойових частин зменшиться до 20—30% від штатної чисельності.

Крім того, на передовій далеко не всі служиві — повноцінні воїни. У бойових частинах давно вже відбулося розшарування на дієздатний і обмежено дієздатний особовий склад.

Питання — а де ж "контрактники", про масовий набір яких гучно заявляло військове керівництво? Це питання на фронті ставлять усі. У бойових частинах приплив "контрактників" зовсім незначний і не забезпечує поповнення після відходу 6-ї хвилі. Однак навчальні частини, тилові установи, війська ППО, частини центрального підпорядкування Генштабу й Міноборони рівень комплектності мають вищий, ніж піхотні підрозділи на передку.

Це пояснюється кількома чинниками

По-перше, піхота, на чиїх плечах лежить основний тягар війни, комплектується, як це було і в радянські часи, за залишковим принципом. Якість особового складу піхоти і його бойовий вишкіл — усе це керівництво Генштабу вважає не пріоритетним. Це відлуння давньої радянської концепції глобальної ядерної війни, де вогнева потуга, щільність вогню вважалися основою бойового застосування. А піхота мала просто заповнювати випалене й розбомблене. Насправді вже війна в Афганістані показала утопічність такого підходу. Піхота була й залишається основою збройних сил, і тільки якість піхоти гарантує ефективне застосування частин спецпризначення, артилерії, танків. Але весь сучасний досвід воєн, минулих і нинішніх, як і раніше, Генштабом ЗСУ не береться до уваги, а начальник Генштабу Віктор Муженко, як і раніше, не забиває собі голову військовою наукою. Щоб робити кар'єру в українській армії, треба думати про одне — про близькість і регулярний допуск до Верховного головнокомандувача та про вихваляння своїх заслуг. Муженко наразі стурбований роботою в соцмережах, — він регулярно зустрічається з популярними блогерами, займається піаром і розширює штати піар-служб, навіть видав наказ військовослужбовцям давати відсіч будь-якій критиці з боку суспільства і ЗМІ. Генерал армії жорстко воює на віртуальному фронті, йому не до своїх солдатів. А Верховний головнокомандувач боєздатність армії теж оцінює за бравурними рапортами і статусам у "Фейсбуці".

По-друге, служба в польових умовах непроста. Тут необхідні і забезпечення, і умови, і можливість для відпочинку. На жаль, незважаючи на помітне впорядкування системи постачання та забезпечення, цього далеко не досить, щоб обладнати нормальні позиції на стабільних ділянках фронту. Гроші бюджету йдуть на вирішення якихось глобальних завдань, а на фронті поза населеними пунктами, як і раніше, люди живуть у досить примітивних умовах, як у таборі з виживання. Все робиться власноруч — і житло, і побут. А рук цих мало, і безліч необхідних для такого життя предметів треба діставати самому. Що заважає закупити вдосталь житлових модулів, пересувних душових і пралень? Забезпечити всі опорні пункти мобільними польовими кухнями?

По-третє, ставлення до людей в армії все ще не дуже відійшло від радянських стандартів. До військовослужбовців ставляться як до одноразових виконавців на період контракту. Військове командування ставиться до особового складу так, наче має невичерпні людські ресурси досвідчених і підготовлених військових. Люди найбільше скаржаться на відсутність ротацій, на необхідність майже рік жити у відриві від сім'ї, на відсутність відпочинку, на складність вирішення побутових питань. На те, що командування не дає часу на відновлення та вирішення особистих питань.

По-четверте, соціальний статус і умови служби в армії мобілізованого, порівняно з контрактником, значно кращі. Насамперед, у мобілізованого чітко обмежений термін служби, він може зберігати своє місце роботи, якість його забезпечення анітрохи не гірша, ніж у контрактника. Командування сухопутних військ неодноразово зверталося до керівництва Генерального штабу з пропозицією провести 7-му хвилю мобілізації. І ця пропозиція в цій ситуації здається найбільш розумною. Найбільше втрачають від некомплекту підрозділи на передовій. Поповнити їх чисельність за рахунок громіздкої 250-тисячної махини — неможливо. Структура ЗСУ і МО нині — великий колгосп, де багато службовців і мало вояків там, де вояки потрібні насамперед.

Відхід 6-ї хвилі оголює проблеми і примушує замислитися: ніяких структурних реформ в армії не відбулося. Якщо відкинути брехню й хвастощі у "Фейсбуці" та на телебаченні і поглянути на реальність, то в армії змінилося одне: з'явився кістяк офіцерів і солдатів з бойовим досвідом, фанатів війни, патріотів, які битимуться, незважаючи ні на що.

Але цим новим якісним людям потрібна нова якісна структура організації. 7-ма хвиля має бути хвилею мобілізації добровольців із бойовим досвідом. При цьому рівень їх забезпечення та умови служби мають бути радикально переглянуті. Будь-який професійний солдат і офіцер, будь-який ефективний воїн важливіший, ніж будь-яка зброя. Людина — це найефективніша зброя в сучасній війні. І цю зброю треба максимально точно й грамотно застосовувати. Кадрову кризу в армії вже не можна приховати брехнею Генерального штабу. Кампанія призову на контракт, судячи з результатів, провалена. І це наша спільна проблема.

На жаль, замість системних рішень військове керівництво знову хоче приховати масштаб проблеми шляхом переведення військ на передовій на скорочений штат. При цьому бойових завдань ніхто не скасовував. Замість системних рішень людей хочуть примусити продовжувати служити на зношення. Цю недалекоглядну політику треба нарешті змінити. Треба перестати брехати і обманювати самих себе.

Основою планування і стратегії бойових дій має бути ставлення до солдата на передовій. Це заради нього крутиться вся ця військова машина з великозірковими генералами. На жаль, проїжджаючи передові опорні пункти й спілкуючись із солдатами та офіцерами, розумієш: люди поки що не є пріоритетом, і уваги до їхніх проблем недостатньо. Це і є основна причина провалу набору контрактників, і розуміння цього принципу має стати основою реальних реформ.

Автор: Юрій Бутусов

Джерело: http://gazeta.dt.ua/internal/

  • Kolja

    Пожалуйста, ставьте имя автора вверху, рядом с заголовком, чтобы в
    следующий раз я не тратил своё время даже на 2 абзаца от обиженного клаузевица.

    • ne_lisnii

      Стратег... Прочёсывают они территорию... Такими темпами они ещё 3 года будут в пупке ковыряться... Не, ну а чё? Всё за...сь... Очень много умных слов и статья такая большая получилась: "стыки", "фронт", "оперативная"... Тепловизоры - возвращаюсь - к навязшей в зубах теме уже всё кончились? Как и другие средства обнаружения противника?

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus