Українські бронетанкові — не іржавий кулак? | MILITARY NAVIGATOR
4076fee540c585e6bef232491ec5f7e1

Українські бронетанкові — не іржавий кулак?

Ніщо не залежить такою мірою від економічних умов, а саме армія і флот. Озброєння, склад, організація, тактика та стратегія знаходяться в прямій залежності від даного ступеня розвитку виробництва і засобів зв'язку.
Ф. Енгельс

Україні дістався великий сектор кадрового та виробничого потенціалу найпотужнішого і високорозвиненого ВПК СРСР. У нього входили понад 700 підприємств, які випускали безпосередньо військові вироби і на яких працювало 1,4 млн. чол. Якщо врахувати підприємства подвійного призначення, кількість працюючих на них досягало 3 млн.

Броня міцна

На 1991 р. в Україні вироблялося 17% всієї оборонної продукції СРСР, що становило близько 20% радянського ВПК. Ці підприємства могли випускати практично будь-яку техніку. А з багатьох позицій вітчизняні підприємства стали монополістами на пострадянському просторі: важкі балістичні міжконтинентальні і космічні ракети, авіаносці, важкі військово-транспортні літаки, вертолітні двигуни і газотурбінні — для суден, деяка складна електроніка.

В СРСР танки сходили з конвеєрів чотирьох промислових підприємств тисячами, не дивно, що танковий парк Радянської армії під завісу становив понад 60 тис. танків — більше, ніж у всіх арміях світу разом узятих.

У цехах танкових заводів іноді збирали і близькі до танків самохідні установки (вони належать за характером завдань і бронювання до артилерії). Наприклад, на Кіровському заводі в Ленінграді збирали одну з найбільш потужних самохідних гармат у світі — 203-мм гаубицю 2С7 «Піон», здатну вести вогонь ядерними снарядами. Їх дісталося Україні близько 100 одиниць. На харківському тракторному заводі ім. С. Орджонікідзе на додачу до тракторів випускалися легкий броньований транспортер-тягач МТ-ЛБ і САУ 2С1«Гвоздика» (122-мм самохідна гаубиця). Їх виробництво було згорнуто на початку 1990-х.

БМП українських ЗС в строю. 2015 г.

Крім власне танків, виробництвом бронетанкової техніки (БМП, БТР, БРМ і т. д.) займалися і інші заводи, в більшості своїй з мирними назвами. Радянський Союз був батьківщиною БМП (бойової машини піхоти), в середині 60-х рр. військові інженери створили першу у світі таку машину.

Очевидно, що підприємства українського ОПК, крім експорту, в першу чергу повинні забезпечувати власну армію. Треба сказати, що з завданням внутрішнього державного замовлення на оборонну продукцію жоден уряд і жоден президент за 20 років аж до 2014 р. не впоралися. В активі за всі роки були лише 10 нових танків, кілька БТР для своєї армії, один військовий корабель, решта — капітальний ремонт або модернізація — літаків, вертольотів, ЗРК та інше.

Українська військова міць зразка 1991-1992 рр. через 20 років перетворилася просто в залізний кулак (ще багато було бронетехніки), а точніше, в іржавий кулак. Велика кількість техніки в 1992-2012 рр .. або пропадала в ангарах або під дощем, або була розпродана. Чимала таємниця, як за пострадянський період наша країна увійшла в число провідних світових експортерів зброї. За цей час на вітчизняних підприємствах для експорту справили 285 танків  і 430 БТР, і за ті ж роки з військового арсеналу армії було продано за кордон 1162 танка, 1221 ББМ (БРДМ, БМП, БТР), 529 артсистем, 134 бойових літака, 112 бойових вертольотів, чимало засобів ППО.

Флагман радянського танкобудування ВО ім.Малишева (Завод транспортного машинобудування) з власним виробництвом дизельних двигунів перебував на території України і довгий час випускав власну розробку — Т-64. А були в Радянському Союзі ще три танкових заводи — Кіровський в Ленінграді, Омський, побудований після війни, і найбільший Уралвагонзавод в Нижньому Тагілі, так він мирно називався (вантажні піввагони були його побічною продукцією).

На останньому початку сімдесятих на базі харківського основного бойового танка Т-64 був розроблений і пішов у виробництво один з найбільш масових і найкращих танків у світовому танкобудуванні — Т-72. В 1976 р. був прийнятий на озброєння суперсекретний Т-80, перший в світі серійний танк з газотурбінною силовою установкою, розробка СКБ №2 в Ленінграді. У 1985 р. його модернізували до моделі Т-80 (СКБ №3 в Омську), і було прийнято рішення випускати серійно ці танки на харківському заводі. Він повинен був замінити основний бойовий танк Т-64, який вважався складним в експлуатації і менш надійним, в будь-якому випадку вже морально застарілим.

115-й Харківський БТРЗ. Тут під відкритим небом понад 20  років стояли понад 600 танків, у тому числі Т-64А і Т-80, прибули з ГСВГ в 1991 р. В 2014 р. на ожившому заводі почалося відновлення того, що можна відновити

Харків був законодавцем мод і в танковому дизельному двигунобудуванні. Т-80 вирішили робити не зі стандартною газовою турбіною, а з дизельним двигуном повітряного охолодження власного виробництва. Танк отримав індекс Т-80УД, і за 1986-1992 рр. було випущено близько 500 машин. У 1991 р., вже в період коли почалося роззброєння СРСР і конверсії, Харківський завод ім. Малишева на злеті своєї могутності випустив рекордні 800 танків (більшість Т-80УД), які в основному пішли на експорт.

Т64 БМ «Булат»

Втрата ринків

Після здобуття незалежності українську бронетанкову промисловість охопила криза, а потім настав повний провал, який полягав у втраті ринків, відсутність держзамовлення, а значить, і фінансів. В наявності була і технологічна катастрофа, виявилося, що незалежна країна самотужки не може випускати танки. Питання головним чином упиралося в російські комплектуючі.

П'ять років праці фахівців Міністерства машинобудування, ВПК і конверсії України, «малишевців» і «морозівців» привели до результату. З'явився танк Т-84 — спрощена версія радянського Т-80 УД, на 90-95% складається з вітчизняних компонентів. Бракувало комплексу управління озброєнням, в тому числі стабілізатора гармати, що було мінусом, але були і плюси — більш потужний двигун і поліпшені гарматні стволи, хоча й складні та дорогі у виробництві.

Росія відмовилася поставляти гармати, і виробництво стволів налагодили на сумському ВО ім. Фрунзе, збірка проходила на заводі ім. Малишева, тим самим північний сусід сам відразу штовхнув Україну на вирішення проблеми імпортозаміщення, як сьогодні кажуть. Спочатку довелося виходити з ситуації установкою на перші 145 «пакистанських» танків башт, наявних у Т-80УД. Оптико-електронне, приладове обладнання, яке виготовляв підмосковний Красногорський завод, замінили українським або імпортним.

Танк, загалом-то, мав непогані характеристики: 1200-сильний дизель, високошвидкісний, на виставках його називали «літаючим», адаптований до спеки і пилу пустель (американські і російські газотурбінні двигуни втрачали в 50-градусну спеку 30% своєї потужності, харківський — 8-10%), здатність подолати брід в 1,8 м і стрибнути з трампліна на 10 м. Залишилося тільки його продати, що було дуже важко. На ринку вже пропонувалися російські Т-90 «Володимир» (модернізований Т-72, вдала, проста в експлуатації і популярна тоді в світі машина) і Т-80У-М1 «Барс», американські М1А1 «Абрамс», німецький «Леопард», французький «Леклерк», англійський «Челленджер Мк II» та інші. Всі ці країни могли дозволити собі деякі маркетингові, фінансово привабливі ходи назустріч покупцям.

Якби не вдало підписаний контракт з Пакистаном на 320 танків Т-84 (Т-80УД) на суму понад 550 млн. дол. у 1996 р., українському бронетанкопрому можна було б закриватися. Тим паче, що країна «пролетіла» з тендерами на замовлення від Греції (500 машин), Малайзії (200-300) і Туреччини (понад 1100 танків і ліцензійний випуск). Для останньої пропонований ним варіант з натовської 120-мм гарматою навіть назвалиТ84-120 «Ятаган», що не допомогло і очевидно здивувало Грецію. Ціна 1,6 млн. дол., що в 1,5—2 рази нижче, ніж у конкурентів, не допомогла.

Втім, навряд чи дві країни блоку НАТО обрали українську розробку, там у них свої правила і традиції. У 1999 р. Пакистану були поставлені всі машини, і виробництво танків знову завмерло. Був створений вже під натівський стандарт танк Т-84У «Оплот». Його в 2001 р. вітчизняне МО закупило для Сухопутних військ в кількості 10 штук (78,8 млн. грн.).

Т-84У «Оплот»

Ланцюжок вітчизняних розробок танків виглядає так: Т-80 УД, що випускається під завісу СРСР в Харкові, його вдосконалений варіант Т-84 (1994), офіційно прийнятий на озброєння нашої армії в 2000 р. («Керн», експортний варіант «Ятаган»), Т-84У «Оплот» (прийнятий на озброєння в 2001 р., всього вироблено і закуплено для військ 10 одиниць) на базі Т-84 і найсучасніший український основний бойовий танк БМ «Оплот», в травні 2009 р. прийнятий на озброєння.

Укладений контракт на його постачання військам на 2013 р. не був виконаний, 50 «Оплотів» повинні були бути до 2018 р. Ця машина, яку можна вважати першою українською розробкою (розроблена Харківським конструкторським бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова на базі Т-80 УД), відрізняється від попередніх кращою системою управління вогнем і прицілювання і іншими технічними характеристиками по захищеності (одними з найвищих у світі серед аналогів), вогневої потужності і рухливості. Ці якості дозволяють конкурувати з російськими і німецькими машинами.

Експортна ціна одного танка в 2011 — 2013 рр. становила в середньому 4,9 млн. дол. В 2011 р. був підписаний контракт на 54 машини БМ «Оплот» з Таїландом. Ранні «Оплоти» (Т-84) в АТО на сході участі не брали. І це доцільне рішення військового командування. 10 танків погоди не роблять, а замість цього краще продати знову вироблені (їх експортна ціна більше 4,5 млн. дол.) і на ці кошти відремонтувати або модернізувати кілька десятків Т-64 до рівня «Булата» або Т-72.

В кінці 90-х і в середині 2000-х рр. завод здійснював експортні замовлення на модернізацію Т-72, яких у світі до 10 тис., і доводив Т-64 (Б/БВ), що залишався довгий час основним танком української армії, до рівня Т64БМ «Булат» (2004 р прийнятий на озброєння). У 2011 р. вартість модернізації одного Т-64Б до рівня «Булата» становила 7,2 млн. грн. (в 2014 р. збільшилася до 14-16 млн. грн. ($0,5 млн.). На озброєнні армії на 2012 р. перебувало близько 700 танків, в основному Т-64, ще більше — на зберіганні, і поступово здійснювалося доведення їх до Т-64БМ «Булат» (76 на 2012 р.). Більш глибока модернізація Т-64 — машина Т-64Е.

Вже до 1997 р. кількість підприємств вітчизняного ОПК скоротилося в 5 разів. Насувалися незворотні процеси. Якщо на кілька років зупинити танкове виробництво, наприклад, на заводі ім. Малишева в Харкові, а потім замовити нову машину, то для цього потрібно в 2-3 рази більше часу, ніж підприємство стояло. Для приладобудування тимчасові критерії ще жорсткіші. І кількість грошей не допоможе. Припустимо, повний цикл виготовлення бойового танка «Оплот» — 14,5 місяця, високоточної ракетної системи— 24 місяці.

Новий виток

Український БТР-4Е

Бронетанкова галузь, очевидно, правильно зробила ставку на розробку і виробництво легкої бронетехніки для країн, що розвиваються, в основному ББМ масою до 15-20 т. Тут враховувалася сильна, майже непереборна для новачків конкуренція на ринку танків. Першою ластівкою був харківський (розробка 2002 р. КБ. Морозова, виробництво з 2008 р. — ДП їм. Малишева) БТР-4 і подальші модифікації, у тому числі з 30-міліметровою гарматою українського виробництва. Така переорієнтація, з одного боку, «змазує» виробництво основної продукції (танків), з іншого — і рятує. Особливо якщо БТРами займаються не танковий, а ремонтні (бронетанкові) заводи.

З 22 танкових ремонтних заводів міністерства оборони СРСР в Україні було п'ять — Київський, Львівський, Житомирський і Харківський бронетанкові ремонтні та Миколаївський ремонтно-механічний, вони могли ремонтувати і модернізувати практично всі види радянської бронетанкової техніки.

Останнім часом і особливо з погіршенням відносин з РФ і війною деякі з них зайнялися розробкою і виробництвом БМ. Бронетранспортери в Україні розробляє Харківський бронетанковий ремонтний завод, що випускає завод їм. Малишева. Конструюванням і виробництвом займався і Миколаївський ремонтно-механічний завод, в середині 2000-х перейменований в бронетанковий. Серед зразків — бойові машини піхоти БМПТ-64, БМП-55, ЮТМП-84, бронетранспортер БТР-7, бронеавтомобіль «Дозор-Б» виробництва ХКБМ.

Український БТР-3Е1 с універсальним модулем «Штурм»

У БТР-3Е1 київської збірки (КРЗ) використовуються імпортні двигуни, корпуси заводу «Азовмаш» в Маріуполі, він оснащений бойовим модулем «Штурм» (КБ. Морозова, ХКБМ), що включає 30-міліметрову гармату, 30-мм автоматичний гранатомет, 7,62-мм кулемет і дві протитанкові ракети комплексу «Бар'єр». На БТР-3Е1 встановлена оптико-електронна система спостереження, прицілювання і управління вогнем (СУВ) «Трек-М».

Станом на 2016 р. кількість бронетехніки (БМП, БТР) в Збройних силах різко змінилась, що пов'язано з втратами в боях на сході країни і зняттям з озброєння у разі неможливості відновлення. У травні 2014-го був укладений контракт на поставку 154 БТР-4 українського виробництва (Харків), прийнятих на озброєння в 2012 р. до середини 2015 р. в армію було передано понад 20 цих непоганих машин. В цей же час у Збройних силах нараховувалося близько 50 БТР-3Е виробництва Київського бронетанкового заводу (розробка Харківського КБ ім. Морозова).

З початком бойових дій на Донбасі багаторазово збільшилися втрати військової техніки в бойових умовах (спалена, взята ворогом, вийшла з ладу), їх кількість, звичайно, не така, як писали деякі ЗМІ РФ або бунтівних районів.

Наприклад, інтернет-видання «Взгляд» (5.11.2015) констатувало: «за время конфликта в Донбассе украинские силовики безвозвратно потеряли уничтоженными более 3000 единиц техники основных видов, еще около 2000 единиц перешло к ВСН (так звані збройні сили Новоросії. — Авт.) в качестве трофеев. В числе уничтоженного: 929 танков разных типов, 887 ББМ, 238 единиц РСЗО БМ-21 «Град», 836 автомобилей, 21 самолет, 32 вертолета, 46 беспилотников». Цифри явно завищені, за деякими позиціями в кілька разів, приміром, стільки танків, ББМ, можливо, навіть і не прибули на позиції, те ж по авіації.

Коли втрата Криму стала реальністю, а в Донбасі почалися бойові дії, керівництво країни розвернуло військовий вектор: розгортання армії і перехід наскільки можливо оборонного комплексу на військові рейки, в терміновому і навіть аварійному порядку стали відновлювати потужності галузі, що цікаво — стали піднімати підприємства і зовсім забуті.

У жовтні 2014 р. радник президента Ю. Луценко розповідав: «Всі чотири бронетанкових заводи працюють у три зміни. Кілька сотень броньованої техніки, з нуля відремонтованих, надійшло в зону АТО за цей час. Є підприємства ВПК, які чекають державного замовлення і готові поставляти модернізовану зброю в українські війська». Найбільше «закрутилося» на бронетанкових заводах. Саме серед бронемашин були найбільші втрати, спроби масового, некомпетентного застосування їх на позиціях вели до знищення або захоплення, велика частина техніки просто ламалася.

ДП «Київський бронетанковий завод» за 2015 р. в 4 рази збільшив виробництво військової техніки (дані концерну «Укроборонпром», куди входить підприємство), на кінець серпня завод виготовив (у т. ч. капітально відремонтував) 78 одиниць військової техніки — 25 танків і 53 бронетранспортера, більше, ніж за весь 2014 р. Ніша заводу — поточний ремонт і відновлення танків Т-64, бронетранспортерів БТР-70 і БТР-80, а також виробництво БТР-3, темпи випуску яких планувалося довести до 30 машин щомісяця.

Отримали підвищені завдання Львівський, Миколаївський і Харківський бронетанкові заводи.

БМ «Дозор-Б» (розробка ХКБ ім. Морозова), 2015 р.

Харківську розробку — бронеавтомобіль «Дозор-Б» виробляли на ХЗТМ ім. Малишева та Львівському бронетанковому заводі. Автомобіль масою 6,3 т (4х4) з екіпажем 3 людини вміщає десант 6-8 чоловік. Озброєння — 12,7-мм кулемет НСВТ («Утес»). Вартість одного «Дозору-Б» — 4 млн. грн. Миколаївський бронетанковий завод на початку 2015 р. передав військовим перші бронемашини своєї розробки «Світязь». Це восьмиколісна плаваюча броньована машина управління і зв'язку з усіма провідними колесами.

БМ «Світязь», (разробка ХКБ ім. Морозова), 2015 р.

За 9 місяців 2015 р. підприємства ДК «Укроборонпром» передали українській армії рекордні 2019 одиниць військової техніки і озброєння (дані концерну), у тому числі 688 одиниць нової і 1331 одиниці відновленої та модернізованої техніки. Говорилося і про «системні» постачання нових зразків військової техніки і зброї, що насправді правда, але з деякою натяжкою. Багато зразків багато в чому сирі і вимагають випробувань, інші були розроблені раніше (ПТРК «Стугна-П», бронеавтомобіль «Дозор-Б»)стали в нагоді. Заповнити в кілька разів збільшені потреби в пожежному режимі військового часу не так просто.

Звідки ж зростання кількості броне - та іншої техніки після таких втрат? Справа в тому, що з травня 2014 р. почалася масова розконсервація ББМ та іншого озброєння зі складів й ремонт тих що перебувають на озброєнні. За три місяці боїв армія отримала з ремонту і зі складів більше 200 танків.

САУ 2С1 «Гвоздика» випускалася на Харківському тракторному заводі (ХТЗ) у 1971-1992 рр.., ними озброювалися артилерійські дивізіони мотострілкових полків, змінюючи 122-мм гаубиці М-30 і Д-30

Піддалися підготовці і САУ — їх було досить в армії, але з боєготовністю було також погано. Тактика застосування самохідних установок — це підтримка вогнем з далеких від позицій противника, їм протипоказані прямі атаки, тому ймовірність бути знищеними або дістатися противнику мала, але насправді було не так. Наприклад, з липня по вересень 2014 р. 26-а артилерійська бригада з наявних 54 САУ «Мста» і «Гіацинт» втратила 10 установок (майже 20%), сюди входять знищені, захоплені або ті що потребують капітального ремонту.

Переживаючи кризу, часом катастрофічний стан, коли деякі заводи і КБ роками не мали замовлень і практично простоювали, українська бронетанкова галузь, скорочуючись, як шагренева шкіра (той же завод їм. Малишева за 25 років незалежності скоротив свій персонал майже в 7 разів — до 13 тис. осіб у 2000 р. і 7,5 тис. у 2006-му), в основному зберегла свої унікальні можливості у світі (замкнутий цикл виробництва мають всього декілька країн) і залишилася найсильнішим сегментом вітчизняного ВПК.

В арсеналі розробників і виробників є новий танк БМ «Оплот», модернізовані Т-64БМ «Булат» з новими системами динамічного та активного захисту і новітнім керованим озброєнням, а також бойові машини підтримки танків і піхоти, як на базі танків (Т-72), бойова машина піхоти (БМП-1У), так і Бтри (БТР-4Е/МВ), лінійка модернізованих БТР, наприклад на базі БТР-70, з установкою бойових модулів (БТР-3 і БТР-7).

Це дає можливості для експорту та оснащення власної армії. Структурні зміни в експорті спостерігаються. Якщо у 2006-2010 рр. було продано за кордон 186 БТР 70/80, 363 танків Т-72, 105 одиниць Т-55, то в 2011-2015 рр. такої техніки майже немає (крім Т-72, їх 289), на експорт пішла продукція, виготовлена в Україні: 10 танків Т-84, БТР-3 (198 од.), БТР-4 (151). До 2017 р. підуть всі 49 танків БМ «Оплот» Таїланду (на 2015 р. поставили 10).

Танки на одному з бронетанкових заводів.

ДОВІДКА «2000»

Українські бронетанкові «кити»

ДП «Харківське конструкторське бюро з двигунобудування». Розробка дизельних двигунів.

ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова». Розробка бронетехніки.

ДП «Завод ім. В. А. Малишева». Виробництво бронетехніки.

Державні підприємства: Житомирський, Київський, Львівський, Миколаївський, Харківський бронетанкові заводи (раніше вони називалися ремонтними заводами), на деяких з них налагоджено виробництво ББМ.

Танкові і механізовані війська ЗС України (дві танкові і вісім механізованих бригад, на 1.01.2014 р.):

1-ша окрема танкова бригада 8 АК, місце дислокації — смт Гончарівське, Чернігівська обл.;

17-а окрема танкова бригада 6 АК, Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.;

51-а окрема механізована бригада 13 АК, Володимир-Волинський, Волинська обл.; розформована восени 2014 р., на її базі сформовано 14-а окрема механізована бригада;

24-та окрема механізована бригада 13 АК, Яворів, Львівська обл.;

28-а окрема механізована бригада 6 АК, смт Чорноморське, Одеська обл.;

30-та окрема механізована бригада 8 АК, Новоград-Волинський, Житомирська обл.;

72-а окрема механізована бригада 8 АК, Біла Церква, Київська обл.

92-а окрема механізована бригада 6 АК, Башкирівка, Харківська обл.;

93-а окрема механізована бригада 6 АК, смт Черкаське, Дніпропетровська обл.

У березні 2015 р. з рішенням про збільшення чисельності Збройних сил України до 250 тис. чоловік були сформовані нові танкові і механізовані з'єднання (бригади), зокрема 14-а окрема танкова бригада (у складі 4-го корпусу резерву), 53-а окрема механізована бригада, останні з місцями дислокації в Луганській і Донецькій обл.

Бронетехніка української армії, тільки цифри:

У спадок від Радянської армії Україні дісталося більше 6000 танків, більше, ніж у всього блоку НАТО без США. На озброєнні Сухопутних військ ЗСУ на початок 2000 р. залишалося 4060 танків, в т. ч. 2200 Т-64, 1300 Т-72, понад 300 Т-80, деяка кількість Т-55 (з більш ніж 2700 на 1992 р.).

В листопаді 2013 р. чисельність ЗС складала 168 тис. чоловік, у т. ч. 125 тис. військовослужбовців, тобто в 4 рази менше, ніж на початку 1992 р. За офіційними даними ДЗЗСЄ, на 1 січня 2013 року Україна мала 2311 танків, 3782 ББМ, 3101 артсистему, 507 бойових літаків, 121 ударний вертоліт. Тобто скорочення за 20 років виявилися дуже масштабними, 2-3-кратні. Цифри того, що залишилося на цей період формально залишали ЗС України в числі наймогутніших армій в Європі, але боєздатність цієї техніки вже була під питанням.

На озброєнні Сухопутних військ був (на початок 2014 р.) танковий парк з більш ніж 1100 середніх танків Т-64 різних модифікацій (Т-64Б, Т-64БВ), з яких

76 — модернізіровані до рівня Т-64БМ «Булат». Найбільш сучасними є 10 танків Т-84 «Оплот». Близько 650 Т-64, а також приблизно 273 Т-80 (Т80БВ) і 474 танків Т-72 (Т-72АВ, Т-72Б), що не є основними бойовими танками української армії, що знаходилися на зберіганні.

Станом на 2016 р. (Militaribalancy) було танків Т-64 всіх модифікацій 1350 одиниць, у т. ч. 710 на озброєнні (серед них Т-64 БМ «Булат» і Т64 БВ) і 640 на зберіганні, 600 танків Т-72 різних модифікацій, з них 70 поставлені на озброєння і 530 залишилося на зберіганні, та 158 танків Т-80 БВ.

Бойові броньовані машини (ББМ) на 2013 р. включали більше тисячі бойових розвідувальних машин (БРМ), понад 2 тис. бойових машин піхоти (719 БМП-1, серед них 12 машин, український варіант БМП-1У «Шквал», 1363 БМП-2) і бойових машин десанту (БМД), до 3,5 тис. БТР, серед них старенькі БТР-60 (136), 996 БТР-70, понад 400 БТР-80, понад 2060 тягачів МТ-ЛБ (на зберіганні їх ще більше), 44 БТР-Д.

Автор: Сергій МАНУКЯН, Харків

Джерело: http://www.2000.ua/v-nomere/derzhava/realii/ukrainskie-bronetankovye--ne-rzhavyj-kulak.htm

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus