Три головні проблеми української армії | MILITARY NAVIGATOR
image081

Три головні проблеми української армії

Більше двох з половиною років я спостерігаю і колупаю нашу армію зсередини. І намагаюся розібратися в системі ЗСУ й по мірі сил її покращити. І те що я зараз напишу, я напишу, швидше за все на перспективу. На той час, коли всі посади будуть заповнені на 100% і коли в армії не буде випадкових людей, пише у "Фейсбуці" відомий волонтер Роман Донік.

Мені здається, що найбільша проблема нашої армії в тому, що вона ведучи війну і набираючись військового досвіду, залишається за філософією все тією ж РСЧА. Психологія армії не змінилася. Хоча сама армія концептуально стала іншою.

У нас є три найбільші проблеми. Дві можна об'єднати.

1. Філософія примусової армії.

2. Відсутність персональної відповідальності за свої дії. Від рядового до генерала.

3. Тотальна зарегульованість військовослужбовців (з пункту першого).

Філософія радянської армії, коли в армію, за рідкісним винятком, набирали добровільно-примусово. Не вмієш - навчимо, не хочеш - змусимо. На строкову службу йшли з під палки. Навіть якщо якийсь відсоток мав щире бажання служити.image058_0

Дисбати, кримінальна відповідальність, трибунали, дідівщина. Це стримуючі фактори колишньої армії. Це було те, на чому трималася дисципліна. Абсолютно всі нормативи і правила, інструкції армії добровільно-примусової, будувалися на управлінні величезною кількістю людей, зігнаних якщо не насильно, то без особливого ентузіазму. Щоб не було травм, опіків, крадіжок, бійок, хуліганства, надзвичайних пригод.

І саме за цими критеріями оцінювалася успішність командирів. Чому всі генерали так люблять таблички та бірки? Тому що саме в цих табличках і бірках для них показник хорошої служби. А не у війні. Основне завдання сержантів, старшин і офіцерів, було в тому, щоб керувати цією масою без НП. Тобто самим солдатам не треба було думати. За них думали командири відділень, потім взводні, потім ротні. За них приймалися рішення, щоб було максимально безпечно і без порушень правил. Головне завдання солдата була відтрубити два роки, як можна менше напружуючись.1038195-i_028

Саме це і стоїть в основі тотального контролю за всім. Саме цим пояснюється, що зброю на солдатів отримує командир взводу. І несе відповідальність за неї. Саме цим пояснюється тупість отримання БК на пунктах боєпостачання в учебках. Застилання ліжка, бірки, журнали і плани. Все було підпорядковано контролю підневільного солдата. Коли важливо не те, як він воює, а важливо те, як красиво він контролюється. Щоб солдат нічого не просрав і не вкрав. Його потрібно контролювати і нонстоп перевіряти. Саме в цьому полягає основна частина служби чи не половини офіцерського тилового корпусу. Контролювати і перевіряти, за правилами написаним для контролю насильно зігнаного натовпу. Офіцери, прапорщики і старшини сприймалися як кістяк армії на якому тримається вся армія. Тому, що більшість армії була змінним складом.image082

Тому що більшість армії була тимчасовою.

Стоп! Це було. Але у нас зовсім інша армія. Контрактна. Добровільна. Де кожен солдат, кожен сержант, кожен офіцер, мають однакову мотивацію і в принципі є кадровими військовими. Де і солдат і сержант, може і повинен служити в армії до пенсії. Де кожен солдат повинен бути зацікавлений у своїй підготовці і у високому рівні боєздатності. Кожен контрактник повинен любити зброю і вміти з нею поводитися. Інакше йому просто нема чого там робити. Людей, які не люблять зброю і військову справу не повинно бути в армії. Кожен солдат повинен вміти думати і усвідомлювати себе бойовою одиницею в масштабі відділення, взводу. Його не потрібно контролювати. За нього не потрібно думати. Йому потрібно просто грамотно ставити завдання. Кожен солдат повинен сам розуміти, що він робить у тій чи іншій ситуації. Він повинен розуміти механіку бою і знати своє місце в цьому бою. Солдат сам повинен знати, що і як йому робити. Зараз не потрібно тотально контролювати контрактників. Вони повинні бути мотивованими професіоналами. Зараз не повинно бути тотального контролю за інструкторами. Якщо людей потрібно більше контролювати ніж вони працюють, то навіщо такі працівники? Це трата часу і людино-годин. Зброя солдата не повинен отримувати комвзводу. Це робочий інструмент солдата - контрактника. Точно така ж частина інструментарію, як табельний пістолет у офіцера. Солдат повинен сам отримувати зброю і сам за неї відповідати. Точно так само, кожен солдат повинен нести персональну відповідальність за все, що він робить. У нас вже немає неосвічених хлопців з глибинки, насильно зігнаних в РСЧА.

Це в минулому. Кожен, хто прийшов на контракт, свідомо взяв на себе відповідальність за своє життя і за майно, яке йому видали, як знаряддя його виробництва. І кожен солдат, кожен сержант, кожен офіцер, повинні відповідати за свої дії персонально. Не потрібно солдата контролювати і регулювати все бірками та табличками. В армію прийшли люди, які самі несуть відповідальність за себе.

Так, я розумію, що у нас залишається проблема зі строковою службою. Куди і досізганяються люди добровільно-примусово.

Де, як і раніше, потрібен контроль. Але не можна за одними й тими ж правилами й інструкціями контролювати строковика і оцінювати контрактника.

Контрактник це така ж людина, яка добровільно присвятила себе службі в армії, як і офіцер. І з цього треба виходити. Офіцер повинен не контролювати, а керувати процесами і механікою.

Як тільки зміниться сприйняття офіцерами солдатів-контрактників, так відразу звільняться тисячі непотрібних контролюючих посад, які, наразі, нічого крім головного болю в бойові частини не несуть.

На час війни, потрібно відокремити підрозділи, які воюють від тих в яких потрібно все тотально контролювати. І не змішувати їх ні під яким соусом. У бойових підрозділах оцінка повинна бути одна - як ефективно вони воюють і як добре виконують поставлені завдання. А бірки, таблички, перевірки, це РСЧА.

І ставлення офіцера до солдата має бути як до рівного професіонала тільки нижчого звання.

Джерело: http://uainfo.org/blognews/

Система Orphus