Що треба знати про «союзника» | MILITARY NAVIGATOR
лук

Що треба знати про «союзника»

Те, що Білорусь в Організації Об’єднаних Націй голосувала проти резолюції стосовно Криму й навіть намагалася заблокувати її розгляд, викликало певну нездорову реакцію українського політикуму. Нині всі цитують першого заступника голови Верховної Ради Ірину Геращенко, яка заявила, що крок Мінська в питанні кримської резолюції ООН можна трактувати як зраду.

«А що стосується позиції Білорусі, то ми розцінюємо її як ніж у спину», — образилася перша віце-спікерка.

Чому називаю цю реакцію нездоровою? Тому що політики, якщо вони справді політики, повинні як мінімум мати добру пам’ять, а як максимум — розбиратися, з ким дружать.

Пані Геращенко та відповідальні особи українського МЗС не повинні були чекати підтримки від Білорусі в ООН бодай тому, що вже є схожий сумний досвід. Варто було б згадати, що 27 березня 2014 року Генасамблея більшістю голосів ухвалила резолюцію, в якій «референдум» у Криму був названий нечинним. Представники 100 держав проголосували «за», 11 — «проти». Серед цих останніх була й РБ. Відмазка її бачилася безглуздою: мовляв, «у врегулюванні конфлікту» сусідка України виступає за застосування механізмів, «менш представницьких, ніж Генеральна асамблея ООН».

Принаймні із цього можна було зробити висновок, що під час нинішнього голосування в ООН Білорусь Україну не підтримає. Понад те, в досяжному для огляду майбутньому в міжнародних організаціях Мінськ не зробить цього ніколи. Змиріться і врахуйте.

Чому? Просто тому що він сильно пов’язаний із Москвою — і, що найприкріше для МЗС України, — навіть формально. «Узгоджену» з Кремлем зовнішню політику закладено вже в ст. 2 Договору про створення Союзної держави Білорусі та Росії (ст. 1, як зазвичай, можна назвати преамбулою). Отож-бо на міжнародній арені РФ і РБ діють «злагоджено».

Понад те, кожні два роки в межах цієї «держави», хоч би яка крива вона не була, відбуваються глобальні засідання колегій МЗС Республіки Білорусь та МЗС Російської Федерації під керівництвом очільників цих відомств. На них представники сторін неминуче підписують документ із незмінною назвою: «Програма узгоджених дій у сфері зовнішньої політики держав-учасниць Договору про створення Союзної держави». Приймають його на два роки.1467639723_78

Востаннє таке засідання проходило в Москві 27 жовтня 2015 року (тобто вже після окупації Росією Криму). «Сторонами підписана Програма узгоджених дій у сфері зовнішньої політики держав-учасниць Договору про створення Союзної держави на 2016–2017 роки. Цей документ передбачає конкретні заходи, спрямовані на дальше зміцнення союзних відносин між нашими країнами, захист і просування інтересів Білорусі та Росії на міжнародній арені, забезпечення сприятливих зовнішніх умов для сталого соціально-економічного розвитку наших держав», — повідомляло тоді білоруське МЗС.

Усе сказане — для дипломатів та політиків, щоб вони розуміли, з ким мають справу, й не будували безпідставних ілюзій щодо «союзника». Решті поясню по-простому.

Зовнішній державний борг Білорусі на серпень 2016 року дорівнює $13,1 млрд. У 2017-му виплати за ним становитимуть $3,2 млрд. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами на той-таки серпень 2016-го було від’ємним і сягнуло мінус $1,212 млрд. Чималою мірою цьому сприяла «газова війна» з Росією: внаслідок несплати за газ Москва скоротила Мінську постачання нафти. А нафтопереробка — основна стаття експортного доходу Білорусі. Золотовалютні резерви країни на 1 листопада дорівнювали тільки $4,87 млрд. Тобто якщо пустити їх на погашення зовнішнього боргу, то країна світитиме голою дупою.1350615108_ntz-450-267_jpg_625x625_q70

Переговори з Міжнародним валютним фондом і Євразійським фондом стабілізації і розвитку, від яких Білорусь хоче грошей, ні до чого не приводять. Банкіри вже навчені гірким досвідом: країна брала кредити й не виконувала умов їх отримання. Тому зараз МВФ і ЄФСР вимагають: спочатку реформи — потім гроші. А Білорусі потрібні спершу гроші. А оскільки в МВФ «закозлились», то в керівництва РБ є тільки одне потенційне джерело отримання коштів — Росія. Лише вона може підкинути грошенят «до зарплати» й нафти, щоб цю зарплату забезпечити. Погодьтеся, ніхто не сваритиметься із сусідом перед тим, як попросити в нього в борг. Причому, швидше за все, безповоротний.

Отож даруйте, пані Геращенко, нічого особистого — тільки бізнес.

Я аж ніяк не схвалюю і не виправдовую політики, провадженої керівництвом Білорусі щодо України на міжнародній арені. Зрештою, я взагалі не підтримую дій Лукашенки в жодній царині. Я просто попереджаю: придивляйтеся до «союзників» уважніше. Може, вони й не союзники зовсім...

Джерело: http://tyzhden.ua/

Top
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru Система Orphus