Правильно ставимо пріоритети: головне армія і тероборона | MILITARY NAVIGATOR
2

Правильно ставимо пріоритети: головне армія і тероборона

Нещодавно в соцмережах отримала поширення стаття Левіна, ізраїльського анархо-комуніста і відмовника від резервістській служби в АОІ (Цахалі).

Отже, що він пише?

Основна ідея його статті полягає в тому, що Україна не здатна відбити потенційну широкомасштабну агресію РФ і тому, «потрібно готуватися до війни слабких».

Ось деякі найбільш яскраві цитати зі статті Левіна:

«Росія зараз розгортає три нових дивізії на кордонах з Україною. Нарощує угрупування в Криму. Йде стрімке переозброєння армії РФ. Її війська перебувають зараз в Сирії і проходять там обкатку, як кажуть, на «живих» цілях. Примітно, що на Близькому сході РФ задіяла новітні зразки техніки. Будь-то танки чи літаки. Багато з цих зразків ще жодного разу не застосовувалися в реальних бойових умовах.

Звичайно, потужна група військ на кордоні з Україною - це в першу чергу важіль політичного тиску. Але все це залізо вимагає величезних грошей і забезпечення. Адже йдеться про регулярні частини. Можливо, в разі кризи влади в РФ може відбутися ланцюжок подій, які виявляться фатальними, і всі ці війська покотяться на захід. Не враховувати даного сценарію - значить, ховати голову в пісок і сподіватися, що буря пройде сама собою.

На його думку, «у разі конвенційної війни між арміями Росії і України не буде ніякого протистояння. Буде:

1) блискавичне знищення ВВС України і систем ППО з боку ВКС РФ. Повний контроль повітряного простору;

2) знищення мостів та інфраструктури, параліч системи логістики. Знищення штабів та ключових точок;

3) морські десанти з півдня, які Україна не зможе зупинити, так як Чорне море контролює флот РФ;

4) внаслідок повного повітряного панування з боку ВКС, відбудеться розгром регулярних військ ЗСУ і Нацгвардії;

5) заняття російськими військами територій».

Автор вищезгаданої статті підсумовує свої припущення наступним висновком: «На випадок прямої агресії з боку РФ Україні треба не модернізувати архаїчні, що спираються на радянський «скелет» ВСУ, а готуватися до війни слабких, до герильї, партизанщини. Війні малих автономних тактичних груп...».2 (1)

У той час як його оцінка обстановки близька до реальності (тобто українська армія, на жаль, на даний момент дійсно значно слабкіша російської і у випадку масштабного конфлікту частина України буде швидко окупована), тим не менш, його висновки і рекомендації виключно помилкові.

Левін радить направити всі сили на підготовку до партизанського руху, який, на його думку, може завдати серйозного удару по Росії.

Насправді партизанський рух - просто гідний спосіб самогубства, не здатний, у разі агресії, звільнити українську землю. Чому?

А) Перш за все, справа в тому, що партизанський рух може призвести до краху окупаційного режиму лише у разі, коли він протистоїть армії демократичної держави, яка високо цінує кожне людське життя, а тому втрата кожного солдата відчувається його суспільством і політичною верхівкою дуже болісно. Постійні, навіть відносно незначні втрати неминуче призводять в демократичних країнах до сильного антивоєнного громадського руху і до тиску народу цієї країни на свій уряд (згадаймо антивоєнний рух в США під час В'єтнамської війни 60-70 років, або аналогічний «антивоєнний рух в Ізраїлі за вивід ЦАХАЛя з Південного Лівану в кінці 90-х - початку 2000-х). У свою чергу, уряд в демократичній країні не може довгий час ігнорувати громадську думку і жорстко придушувати інакомислення. Таким чином, протиставленим демократичним країнам збройним угрупованням або партизанському руху немає ніякої необхідності здобути хоч якусь значну військову перемогу на полі бою. Їх завдання буде виконано навіть у випадку нанесення армії і цивільній інфраструктурі демократичної країни відносно незначних втрат (від кількох сотень до кількох десятків тисяч людей, в залежності від чисельності населення країни), які з військової і економічної точки зору подібні укусу комара і які навіть на порядок менші, ніж щорічні втрати даної країни в результаті ДТП.

Також не слід забувати, що в будь-якій війні армія і спецслужби демократичної держави досить обмежені, національними і міжнародними нормами гуманітарного права, які досить жорстко обмежують їх застосування проти партизанів і місцевого населення досить жорстоких, але в той же час дуже ефективних заходів придушення народного опору, як наприклад: колективне покарання місцевого населення в місцях активної дії партизанів; застосування невисокоточної зброї: авіабомб, артилерії та інших «негуманних» озброєнь в межах населених пунктів та за населеним пунктам, які завдають величезної шкоди також і цивільному населенню, а також цивільній інфраструктурі; практика позасудових розправ, тортури і взяття заручників з числа родичів партизан; превентивні арешти, затримання та/або викрадення і багато іншого._96de79f81fba998d62f301ffdb23e53c

Однак, у випадку з тоталітарними і диктаторським режимам, партизанський рух просто не працює. Суть партизанського руху - нанесення точкових чутливих ударів і диверсійних актів без захоплення території. Суть боротьби недемократичних режимів проти партизанських рухів - колективні покарання, які демократії, попросту кажучи, не можуть собі дозволити.

Наприклад, масове вбивство в 1982 році Сабрі і Шатілі палестинських (арабських) бойовиків і членів їх сімей, які вчинили християнські (також арабські) фалангісти в Лівані в помсту за подібні акції, які раніше вчиняли мусульманські бойовики в Лівані, проти своїх християнських сусідів, парадоксальним чином негативно позначилася саме на ізраїльській армії і уряді. Не дивлячись на очевидний факт, що ні один ізраїльський солдат не брав участі у вищевказаній міжарабській різанині, однак, оскільки в цьому акті колективного покарання брали участь ліванські християни фалангісти, які в той час були союзниками Ізраїлю на ЦАХАЛь і ізраїльський уряд посипався град «стріл критики та осудження» (причому як на міжнародній арені, так і всередині країни). В результаті - величезний тиск на Ізраїль, масові демонстрації ізраїльтян проти уряду, створення спеціальної слідчої комісії, відставка міністра оборони при повній відсутності доказів його провини і головне - не доведення до кінця досить успішної з військової точки зору військової операції проти терористів ООП в Лівані (яких не добили, а дали можливість погрузитися на кораблі і відплисти в Туніс). В результаті такого прояву лібералізму - на неконтрольованих ЦАХАЛем територіях за допомогою Ірану та інших ворожих Ізраїлю країн були створені нові, не менш небезпечні і радикальні терористичні організації - АМАЛЬ і "ХЕЗБОЛЛА".

Апеляція пана Левіна до нібито перемоги афганських моджахедів над радянською армією не витримує ніякої критики. По-перше, їх військові успіхи були досить скромними; по-друге, тоталітарна радянська система досить ефективно дозувала інформацію про афганську війну і втрати радянської сторони у ній. Факт - в СРСР, на відміну від США часів В'єтнамської війни - не було масових акцій протесту проти участі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. В третіх - виведення радянських військ з Афганістану був обумовлений не стільки фактором опору моджахедів, скільки розумною антирадянською політикою Заходу, гонкою озброєнь в умовах катастрофічного стану економіки СРСР, її неефективність і зниження цін на нафту, Чорнобильською катастрофою та національними тенденціями, насамперед у Прибалтиці. У цей же період і в силу тих же самих факторів радянські війська покинули територію НДР та інших країн варшавського договору, причому без всякого партизанського руху в них. (Повстання ж, у країнах Східної Європи, ні до чого не привели.)

Зрозуміти, як в таких випадках реагує тоталітарне або напівтоталитарне (Росія) суспільство і держава не складно. Досить згадати масову загибель мирних жителів під час Другої чеченської війни. На час активної фази (1999-2002) прийшлася досі невідома кількість втрат серед мирних жителів, від 25 тисяч до 300 тисяч. В результаті війни уряд РФ і особисто Путін, не тільки не відповіли за масові жертви серед мирного населення (залишимо комбатантів за дужками), але ще й зміцнили свої позиції.grozny-ruins

Слід сказати, що партизанська війна в Чечні була організована чеченцями на досить високому рівні, який не йде ні в яке порівняння з успіхами партизанського руху» в окупованому Криму та на Донбасі і якоюсь мірою триває досі.

І незважаючи на те, що чеченці билися на протязі багатьох років досить мотивовано, професійно, зухвало і навіть відчайдушно, однак у військово-політичному плані вони не отримали бажаного результату. Де незалежна Ічкерія?! Скільки сотень чеченців (переважно мирних жителів) полягло в цій боротьбі з нульовим результатом?!

З іншого боку - маленька Фінляндія, яка зробила ставку на розвиток ефективних національних збройних сил (а не партизанів) завдала величезній армії СРСР колосальні втрати в зимовій війні 1939-1940 років. Так, Фінляндія втратила окремі території, однак вона зберегла незалежність і життя своїх громадян.f45a727d666e

Або Держава Ізраїль - яка, будучи оточеним з усіх боків мільярдом ворожих сусідів, з перших днів свого існування чітко і навіть жорстко обрала стратегію побудови потужних національних збройних сил. Це ЦАХАЛь, а не партизани з різних єврейських підпільних організацій часів Британського мандата завдали нищівні поразки арміям Єгипту, Сирії, Іраку, Лівану і Йорданії, разом з їх комуністичними союзниками і «радниками», в тому числі і СРСР.Треба сказати, що партизанська війна в Чечні була організована чеченцями на досить високому рівні, який не йде ні в яке порівняння з успіхами партизанського руху» в окупованому Криму та на Донбасі і якоюсь мірою триває досі.a8a43a3966f9

Висновок: активні дії українських партизанів будуть вмить і практично без політичних втрат припинені ЗС і ФСБ РФ, з допомогою масових колективних покарань, насамперед знищенням населених пунктів і їх жителів. До того ж, географічні особливості України (95% території - рівнина, відносно мало густих лісів біля основних міст та індустріальних центів) практично зводить нанівець можливість організувати масовий партизанський рух.

2) Чи реальне розгортання масового партизанського рух в Україні?

Давайте спершу чесно відповімо собі на питання - а чи існує сьогодні партизанський рух на окупованих РФ територіях Донбасу або Криму? Відповідь - практично не існує. Місцеві жителі не організовані в масові партизанські загони, а окремі патріоти і навіть групи патріотів в силу об'єктивних обставин нездатні до якого небудь значимого опору.

Для розгортання партизанського руху, потрібна широка підтримка населення, передусім логістичної підтримки загонів. На окупованих територіях Донбасу такої масової підтримки немає. Ви скажете - в Київській області вона буде? Дивимося на пункт 1 - знаючи, що їм загрожує фізична розправа, чи мешканці того чи іншого села масово приховуватимуть партизан? Чи підете Ви особисто в партизани, знаючи, що окупанти без мінімальних докорів совісті застосують проти вашої матері, батька, дружини або дітей засоби розправи і колективного покарання? Такого не буде - скажуть деякі наївні ідеалісти. Тоді погугліть матеріали по Чечні або про, так звані, «високоточні ракетно-бомбові удари ВКС РФ по цілим населеним пунктам». Запитайте у кримських татар про «гуманні методи ФСБ» з викраденнь і вбивствах їх політично активних родичів в Криму. Не кажучи вже про практику так званих «підвалів» в окупованих районах Донбасу.

Висновок: переклад логістики і тероборони на партизанські рейки - дурість.

Потрібно сконцентруватися на тому, що точно дасть ефект - це:

- реальне, а не «парадне» будівництво нової української армії за стандартами НАТО, а не за радянськими лекалами;

- якісний ремонт і прискорена модернізація старих запасів, як вітчизняної, так і б.у. закордонної техніки для повного насичення ними всіх підрозділів, з подальшою планомірною заміною їх на максимально ефективні нові зразки озброєнь і боєприпасів;7_2a570_cddaf

- акцент на якісну військову підготовку особового складу, що може істотно нівелювати кількісну перевагу противника;

- вкладання грошей у військово-патріотичне виховання молодого покоління;

- створення ефективної системи загальної військової підготовки населення, тероборони і резерву, а також їх швидкої мобілізації, розгортання та взаємодія з діючими силами ЗСУ, НГУ та МВС;

- і, звичайно ж, боротьба з корупцією та непрофесіоналізмом, без перемоги над якими в України просто не вистачить ні грошей і ні можливостей для реальної модернізації країни та її сектора оборони.

(більш докладно неодноразово про це писав: Українській армії потрібні реформи :http://tzvi.net.ua/2015/09/03/ukrainian-army-reforms/

Що реально зробити за 1 рік:http://censor.net.ua/blogs/2376/minimalnyyi_plan_reform_dlya_vsu_i_ngu_na_god)

І давайте перестанемо наступати на одвічні українські граблі, коли замість реального будівництва сильної консолідованої країни, сильної економіки і сильної армії, суспільству пропонують сурогат з псевдопатріотичних ідей і вельми сумнівних «національних ідолів», з щербатою злодійкувато-корумпованою економічною системою і «партизанським народним ополченням» замість потужних, сучасних, добре підготовлених і ефективних збройних сил.

 

Цви. Волонтер

П. С. Не варто плутати ДРГ та партизанські групи. ДРГ - невід'ємний елемент будь-якої регулярної армії, що має чіткий зв'язок і взаємодію і базується на своїй території.ATO-biytsi-ZSU-620x400

Джерело:http://censor.net.ua/b3360

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus