Пастка для ведмедя: як Кремль вимотують «Мінськом» | MILITARY NAVIGATOR
234773461

Пастка для ведмедя: як Кремль вимотують "Мінськом"

Президент України Петро Порошенко після зустрічі в "нормандському форматі" в Берліні відзначив п'ять ключових позицій, які повинні бути включені в "дорожню карту" врегулювання конфлікту на Донбасі: доступ ОБСЄ до проблемних ділянок кордону на Донбасі, виведення російських військ і озброєнь, місцеві вибори під міжнародним контролем, розпуск всіх фейкових структур у так званих ДНР і ЛНР і негайне звільнення всіх заручників, як у Росії, так і в окупованих районах Донбасу. Заступник голови Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв заявив, що такі пропозиції були передані українською стороною партнерам по "нормандському формату". Військовий експерт Олексій Арестович зазначив "Апострофу", що мінський процес стає засобом вимотування президента РФ Володимира Путіна. Однак, на його думку, розраховувати на мирне врегулювання в нинішній ситуації – все одно що закликати до миру з Гітлером.55142_1

Треба подивитися, як був народжений перший і другий "Мінськ". Це політичні угоди, які закріплювали фактичні підсумки бойових дій на момент їхнього укладення.

Перед першим "Мінськом" — вторгнення восьми російських БТГ за чотирма основними напрямками в серпні 2014 року. Згідно з листуванням російських офіцерів на їхніх військових форумах, російські сили не виконали і половини завдань, які перед ними поставили. Звичайно, був гучний розгром в Іловайську, але він, скоріше, став результатом не російської майстерності, а нашої дурості. Ми за фактом їх зупинили, і ні Криму, ні Грузії тут не вийшло. Наші війська навіть тоді, коли вони були чимось середнім між африканською поліцією і народним ополченням Чада, воювали набагато краще, ніж очікували росіяни. Російські війська вторглися, стерлися і зів'яли. Під Маріуполем російських десантників взагалі відкинули строковики нашої Національної гвардії. У Кремлі підбили підсумки цього періоду бойових дій і, ширше, всіх операцій з початку "російської весни", та зрозуміли, що вони не в змозі вирішити свої політичні сили військовим шляхом. Виникає ідея великого шантажу і, за його результатами, закріплення досягнутих успіхів політичним шляхом.cdc00d5b.jpg.865x400_q85

Тепер дивимося на ситуацію з української сторони. Армії фактично немає, замість неї є набір зі шматків різних підрозділів, одягнених, озброєних і навчених трохи гірше зімбабвійських міліцій і добровольчих батальйонів чисельністю по 30 осіб і такого самого рівня підготовки. Проти нас — російські війська, російське ППО, яке збиває наші літаки, розгром під Іловайськом, ситуація патова, ми нічого серйозно не можемо зробити з російськими військами, вони не можуть зробити з нашими. Російське керівництво починає шантаж, нас і Заходу: "тримайте нас троє, вторгнемося, не зупините".

Тепер позиція Заходу. Обама: "Це європейські справи, нехай Європа і розбирається, Америка більше ніколи не буде світовим жандармом". А Меркель з Олландом зайняли позицію: "Не варто занадто сильно сваритися з Росією, економічно залежні, давайте спробуємо умовити Путіна повернутися на цивілізовані рейки цивілізовано". Вони були готові здати Україну в російську зону відповідальності, дати гарантію не приймати Україну до ЄС і НАТО. Було дуже чітко видно, як весь 2014 і 2015 рік вони пхали нас в обійми Путіна.

У такій ситуації "Мінськ-1" став компромісом, прийнятним для всіх сторін.

Це фіксація лінії розмежування з виведенням іноземних військ, з припиненням польотів авіації. Російська сторона спробувала максимум впихнути в політичні угоди з того, що вона досягла військовим і спеціальним шляхами. Українська влада опиняється перед вибором: потрібен час на мобілізацію армії, на відновлення економіки, на те, щоб відродити військову промисловість, щоб домовитися із Заходом і змінити його позицію. Мінські угоди підписуються. Минає час, Кремль бачить, що жодних зрушень з української сторони щодо виконання "Мінська-1" не відбувається. Зате є швидке відновлення української боєздатності. Пам'ятаючи успіх, досягнутий Іловайськом, вони приймають рішення завдати нам ще однієї військової поразки. Кремль розраховує, що українське суспільство і влада вкрай болісно на це реагують і, таким чином, вони знову отримують шанс просунути домовленості до виконання.1422615191_4

Організовується взяття Дебальцеве. Цього разу "Іловайська" не виходить. Зате виходить досить вдала з нашого боку оборонна операція, настільки вдала, що за її підсумками росіяни скасовують весняно-літні операції — у них занадто великі втрати. Знову виникає патова ситуація. Ми вже навчилися воювати, а найголовніше – почали вчитися протистояти масштабним інформаційно-психологічним операціям Москви, що роздувають паніку і "зраду" до таких масштабів, внаслідок яких з'являється загроза втрати управління суспільством.

Тим не менше тиск на вище керівництво країни і після Дебальцеве був сильним. Ситуація повторюється, і укладається "Мінськ-2". Путін знову сильно блефує, однак відбувається одна дуже принципова річ. Змінюється позиція Заходу. Оскільки Путін кілька разів фактично обманув Захід в очі, Обама, Меркель і навіть Олланд починають розуміти, що Кремль не збирається зупинятися. Обама отримує потужну опозицію в американському парламенті, де перемогли республіканці, вони починають занадто тиснути на його адміністрацію. Подібні процеси виникають у НАТО, де є конфлікт між старою Європою – це Рим, Париж і Берлін – та англосаксами. Стара Європа заграє з Росією, основний меседж Кремля, до них звернений: "Ви занадто залежні від США, ми вам допоможемо".

А ось англосакси хочуть обламати Путіна. З кінця 2014 року нам почали надавати військову допомогу. Абсолютно ненормальна політика Путіна, посилення ситуації перекиданням у вересні 2015 року російського контингенту в Сирію і початок бомбардування російською авіацією помірної опозиції, підтримуваної Заходом, переконали НАТО, що конфлікт з Путіним — це принципово і надовго.full-13960069211622095313-1470674085

У липні 2016 року на саміті НАТО у Варшаві в програмних документах альянсу вперше з 1991 року фіксується, що Росія - головний ворог (і тільки потім ІДІЛ).

Захід приймає рішення створити "Східний вал" - захистити Європу від російської в першу чергу загрози. Починаються розмови про прийняття Швеції та Фінляндії в НАТО, починається перекидання західних військ у Прибалтику, починаються розмови з Лукашенком, прописується особливе партнерство з Україною, розгортаються американські бригади в Румунії та Болгарії. Утворюється антиросійський вал — від Балтійського до Чорного моря.

Як у такій ситуації вирішується проблема Мінських домовленостей?..

Англосакси прийняли рішення зробити з них пастку на ведмедя. Завдання: утримуючи Путіна в Україні, вимотати путінський режим і змусити його зазнавати суттєвих втрат: іміджевих, військових, фінансових.

Одночасно вони втягнули Путіна у другу війну в Сирії, пообіцявши йому сприяння, спільний виступ проти ІДІЛ, заманюючи його можливістю зняття частини санкцій, які суттєво впливають на російську економіку. А стара Європа за такого розкладу змушена діяти солідарно з НАТО, тому що розуміє, що її власну безпеку забезпечує альянс і ніхто інший.

Приблизно з осені 2015 року мінський процес стає не засобом політичного врегулювання в Україні, а засобом вимотування Путіна. Починається свідоме затягування процесу. Дивіться, на нещодавній зустрічі в Берліні Путіну знову нав'язують нездійсненні умови:розширення контрольних функцій ОБСЄ, передачу контролю над кордоном, демілітаризацію Дебальцеве, тобто умови, на виконання яких він ніколи не піде. Це означає, що в грудні європейські санкції знову будуть продовжуватися і вимотувати російську економіку, послаблюючи путінський режим.

Треба розуміти: вже більше року "нормандський формат" використовується послідовно як засіб утримання ведмедя в пастці. Путін йде на поступки, сподіваючись, що це приведе до зняття санкцій, але умови висуваються такі, на які він піти не може, і санкції продовжуються. Ведмедя зловили в пастку: лівою лапою в Україні, правою - в Сирії, і методично б'ють молотком по голові.

Наші дії з Заходом очевидно узгоджені, не йдеться про жодне політичне врегулювання, скоріше, мається на увазі те, щоб далі тримати ведмедя в пастці.

Ситуація, яка тепер на Донбасі влаштовує і нас, і Захід. Путін не може зважитися на повномасштабний наступ, а дві повільні війни одночасно в поєднанні з санкціями поступово виснажують Росію.

Олланд і Меркель роблять хорошу міну при поганій грі - вони сподіваються отримати в рамках цього процесу хоча б якісь формальні результати, які можна було б пред'явити як свої зовнішньополітичні досягнення: у Франції та Німеччині незабаром вибори.

Україні нема куди поспішати. Ми не можемо прийняти умови Путіна, однак можемо вдало грати в одній упряжці зі США і Британією, вміло лавіруючи в переговорах з Берліном і Парижем.

Путін же неминуче буде йти на приватні поступки, тому і звільнення частини заручників, і приватне врегулювання в інтересах тих громадян, які проживають на окупованих територіях, і переговори щодо обміну полоненими так чи інакше відбуваються і дають певні результати.

Слід розуміти, що війна з Росією – це ще дуже надовго, і доводиться тільки радіти, що ми знайшли могутніх союзників на Заході. Говорити сьогодні про "мирне врегулювання" - це все одно що закликати до миру з Гітлером улітку 1942 року.

Top
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru Система Orphus