Круті подвиги українських танкістів, які не побачите в кінофільмах | MILITARY NAVIGATOR
Tanki_v_DAP

Круті подвиги українських танкістів, які не побачите в кінофільмах

Весь екіпаж українського танка відмовився здаватися в полон і підірвав себе гранатами

Іван Ващеня із села Туричани Турійського району та Володимир Крохмаль із села П’ятидні Володимир-Волинського району були в складі екіпажу українського танка Т-64Б.ClPumydUgAANzSY

Мужні солдати, потрапивши в оточення, не здалися на милість бойовиків ціною власного життя.

Трагічна історія сталася 18 червня біля села Станиця Луганської області. Український танк підбили терористи. Згодом відео, на якому видно, як, опинившись у безпорадній ситуації, екіпаж зсередини підриває танк, оприлюднили в соцмережах. Зняли його місцеві жителі.

Один із очевидців описав це так: «Снайпери порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані. Стріляти можна було тільки навмання.

Чому танк виявився без прикриття в повній самоті, ще належить з’ясувати.

Перед тим, як були розбиті прилади командира танка, він встиг помітити гранатометників, які йдуть із «зеленки» (тобто, лісопосадки) до будинку, з якого били снайпери.

Танк зробив один гарматний постріл у бік будинку, звідки били снайпери, сподіваючись, що зачепить гранатометників. Але, на жаль, безуспішно. Через хвилину по броні вже стукали прикладом…

Ще через хвилину пролунав «хлопок», і з дула повалив спершу дим, потім вогонь. Пізніше полум’я почало підніматися вже з люків на башті.

Екіпаж не захотів здаватися в полон і дарувати «ватникам» Т-64БМ. Підірвали себе разом з танком ручними гранатами.

 

---------4

Володимир Крохмаль із П’ятидень був молодшим сержантом, народився в 1987 р._DSC0774

Іван Ващеня із Туричан народився 1975 р., був одружений, вдома залишив двох діток: 2000-го і 2003-го років народження. Тіла обох героїв після загибелі місцеве населення занесло в один із будинків.

  ПІДІРВАВ СЕБЕ РАЗОМ ІЗ ТАНКОМ

Командир танкової роти танкового батальйону 93 окремої механізованої бригади оперативного командування “Південь” Сухопутних військ Збройних Сил України капітан Олександр Лавренко приймав участь в боях за Піски.

Народився у місці Лозова, Харківської області. Закінчив 11 класів ЛЗОШ № 7, 2005 року — Харківський інститут танкових військ. IMG_20160818_185440_14   21 липня 2014 року в боях за Піски екіпаж танка, яким командував капітан 93-ї окремої механізованої бригади Лавренко Олександр, в складі танкової роти за підтримки механізованого взводу вів бій — по захопленню та знищенню опорного пункту терористів.

Після отримання бойового наказу екіпаж танка Лавренка — до складу входили військовослужбовці за призовом навідник молодший сержант Олександр Вохромеєв та механік-водій солдат Андрій Кулягін — в голові колони вийшов на блокпост терористів.

На блокпосту танкісти потрапили у засідку, зав'язався бій.

Терористи на блокпосту розмістили два танки та кулеметні розрахунки, позаду розташовані мінометна батарея та снайперські позиції.

Прямим пострілом з танка Лавренка вражено один з танків терористів, наступними пострілами знищені кулеметні розрахунки та 2 автобуси терористів.

Терористи почали мінометний обстріл, екіпаж БМП-2, що рухалась в колоні за танком, здійснює евакуацію поранених військовиків.

Танкісти захопили блокпост та прикривали дії механізованого підрозділу й евакуаційної групи вогнем танкової гармати і кулемета.

Терористи почали контратакувати, танк капітана Лавренка першим рушив на ймовірний рубіж атаки, знищив 2 мінометні обслуги терористів та значно відірвався від основних сил.

При маневруванні задля ухилення від вогню противника, бойова машина потрапила на фугас, Вохромєєв та Кулягін загинули.

Капітан Лавренко, важкопоранений, не здався ворогу та не допустив захоплення танка, підірвавши себе.

Завдяки діям екіпажа вдалося не допустити контратаки підрозділу терористів «Кальміус» — це надало змогу підрозділам групи 93-ї бригади закріпитись та виконати бойове завдання.

Похований в Лозовій.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під часросійсько-української війни

  • нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (4.6.2015, посмертно)

ДАП - танковий біатлон

Осінь 2014 року - сепаратисти виклали в мережу відео, на якому відобразили свою невдалу спробу атакувати конвой українських військових. Бій розгорнувся біля пожежної частини при аеропорті Донецька, яка контролювалась бойовиками. Українські військові проривалися по злітній смузі, імовірно прямуючи в селище Піски:

Піски:

"На відео - вогневавідповідь українських танкістів на обстріл нашого танка в аеропорту Донецька від 12.11.2014".

У коментарях до відео писали, що танк прикриває йде попереду БМП. Він стріляє з автостабілізатора - башта і гармата довертається на ціль по обчисленню з лазерного далекоміра і балістичного обчислювача.

Екіпаж старенького українського Т-64 переміг чотирьох російських Т-72

Коли наша країна святкувала День незалежності 24 серпня, а на Майдані Президент приймав військовий парад, російські танки віроломно вдерлися на територію України. Ця дата назавжди увійде в книжки з історії як день, коли північний сусід підступно напав на нашу країну. Російські танкові колони вдарили по позиціях українських військових у Новоазовському, Донецькому, Старобешевському та Іловайському напрямках. Практично не маючи зброї для ураження танків, нашим військам довелося відступати. Але , незважаючи на численну та технічну перевагу,  українські солдати дали бій ворогу. У вирі тих боїв було багато героїчних вчинків, але про подвиг трьох волинян з 51-ї механізованої бригади варто розповісти окремо.

 edb556c49001509211895401be530317-c49cf87c003da475f23e5bd763c9029e
Микола Тишик, Олександр Пугач та Андрій Мудрик – екіпаж танку Т-64М того дня несли варту біля села Сигнальне Донецької області. О четвертій годині ранку 24 серпня хлопців почали обстрілювати з мінометів. Щоб не потрапити під  міни, екіпаж укрився в бліндажі. Після тригодинного обстрілу на позиції українських бійців пішли російські танки Т-72. Тоді наші хлопці вибігли з бліндажу, сіли в свій танк та вирішили дати бій. Один український – проти чотирьох російських!
Але хлопців це не злякало.
«Першим пострілом ми підбили один із танків,  – згадує командир танку Микола Тишик. – Коли це побачили екіпажі танків супротивника, то дали  задній хід й почали тікати, намагаючись при цьому поцілити в нас. Один із російських Т-72, втікаючи, не помітив заболочену місцевість та на повному ходу влетів туди і почав тонути. Інший танк, здаючи назад, потрапив до рову та заглухнув. Його екіпаж навіть не намагався відстрілюватись, а швидко вискочив та побіг з поля бою. А останньому танку вдалося поцілити в нас. Та, поки ми гасили нашу машину, російський танк втік».
Упоравшись із пожежею у власному танку, волинські хлопці зачепили тросом російський Т-72,  що скотився у рів, завели його, і Микола Тишик особисто привів трофейну бронемашину в базовий табір 51-ї бригади.

Подвиг танкістів вразив і своїх і чужих: Рятуючи поранених, молодий офіцер на старенькому Т-64 пішов у смертельний таран модерного Т-72

24-річний командир взводу Артем Володимирович Абрамович (народився 21 квітня 1990 року) трагічно та героїчно загинув 12 серпня 2014 року.

Будучи командиром танку Т-64, вступив у двобій з російським танком Т-72. Разом із старшим лейтенантом Абрамовичем у танку був сержант Антонюк та солдат Барбух.

Екіпаж вважали зниклим безвісти з того часу, а 3 жовтня 2014 року в остові танку знайшли рештки Абрамовича (пошуковцями місії "Евакуація-200"), їх привезли до Запоріжжя та опізнали по ДНК.

Похований у Житомирі на військовому цвинтарі. Артем Абрамович. Фото з сайту tyzhden.ua 12 серпня 2014 року у цьому бою біля села Степанівка Шахтарського району (Донецька область) два ворожих танка Т-72 було знищено, а українці втратили Т-64 та БМП-2 (у якому загинули сержант Луцько та прапорщик Руденко).

За місяць до смерті Артем дав коментар "ТСН", його взвод стояв тоді біля Бердянська: "Наше завдання – прикриття цієї дороги. Ми завжди будемо готові їх зустріти, прийняти бій, відбити атаку, не пустити ворога до міста".

Частини бригади 27 серпня перекинули до Савур-могили визволяти війська з котлів.

Опір терористів було зламано, від села Степанівка наші воїни рухалися на схід.

5 серпня три бойових машини піхоти та один танк зайняли висоту біля Никифорового. Абрамович керував блок-постом. За кілька кілометрів було ще два блок-пости - командирами також були юнаки 22-24 років, лейтенанти та старші лейтенанти.

Штаби з полковниками, підполковниками та генералами знаходились десь позаду, а основні сили на чолі з одним майором пішли вперед.

Блок-пости лейтенантів опинились між ними.

Завданням лейтенантів було "прикрити відступ наших військ, деморалізованих та обстріляних у котлах". Їм казали, що вони будуть зніматись слідом за цими частинами, але потім наказали залишитися на місці - без конкретного завдання...

Зв'язок зі штабами був поганий, їжі майже не вистачало - воду та продукти юнаки купували за власні гроші (командир одного з блок-постів був у селі). Але ворог підступав ближче, і шлях до продуктів було перерізано. Хлопці знаходили воду лише на сільському цвинтарі...

Блок-пост на пагорбі обстрілювали, а хлопці не могли відповісти: міномети ворога стріляли з жіночої колонії.

12 серпня танк та дві БМП, що охороняли переправу через річку, відійшли на блок-пост біля пагорба. Юнаки бачили великі сили терористів. Але зв'язатись зі штабами не вийшло. Вирішили відступити до основних сил бригади. Але там місцевий командир, старший лейтенант, наказав повернутися. Тоді обстріл з боку бойовиків і почався: далекобійна артилерія, насувалися танки...

По рації зі штабів хлопцям відповіли, що не допоможуть: "Снарядів немає". До блок-посту мчали 4 ворожих танки. Один з них був "трофейним" - українським - і лейтенанти не одразу зрозуміли, що це вороги.

Російські сили першими відкрили вогонь.

Один з наших танків дав збій, і у бою лишився тільки танк Артема та кілька піхотинців. Деяких хлопців було поранено, і Артем наказав всім відступити, а сам з екіпажем прикривав відступ.

Коли танк Артема розвертався, щоб рухатись за своїми, у нього на величезній швидкості "лоб в лоб" влетів танк ворога Т-72. Артем встиг витягнути крізь люк механіка-водія, та почав рятувати навідника. В цей момент стався вибух: здетонував боєкомплект. Танк ворога не вибухнув, потім його підірвали з ворожого боку.

Останки наших героїв знайшли у жовтні. Поховали Артема Абрамовича 23 травня 2015 року.

Слава Героям!

Завдяки таким Воїнам, як Артем та багато тисяч інших, - ворог не пройде! Бо вони при потребі зі своїх тіл здатні побудувати мур від ворога, щоб захистити друзів...

Вічна пам'ять Героям!

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus