Допомога без адреси. Ветеранські організації як розсадник корупції | MILITARY NAVIGATOR
6fbdfada4b7811378b4cc1ca5541c1d4522ed68b

Допомога без адреси. Ветеранські організації як розсадник корупції

Хто і як наживається на справжніх та несправжніх ветеранах Другої світової.

Кожного року наприкінці першої декади травня серед громадян України починаються традиційні суперечки на теми, що так чи інакше пов’язані з Другою світовою війною. В таких випадках зазвичай важко лишатися осторонь, оскільки позиція однієї з щонайменше двох сторін конфлікту з певних причин виявляється достатньо близькою та зрозумілою. Але іноді краще все ж розібратися у фактажі, перш доносити до інших бачення ситуації з власної дзвіниці. А очі таки є на що відкривати.

Напередодні сімдесят другої річниці перемоги над нацистами та їхніми сателітами представники деяких політичних сил та так званих громадських організацій знову заговорили про необхідність допомагати ветеранам тієї війни. Риторика була цілком звичною: держава зовсім забула про тих, без чиїх старань просто не існувала б, мовлялв, замість солдата Червоної Армії до стану культу довели особистість бандерівця, бідолашні пенсіонери животіють на дрібні копійки… Певна частина людей зазвичай підхоплює хвилю невдоволення і починає бурчати настільки голосно, що луна доноситься аж до урядового кварталу.

Людям, що насправді пройшли через пекло Другої світової і досі лишилися серед живих, зазвичай не потрібно золотих гір, молочних рік та берегів з киселю. Вони здебільшого вже не здатні пересуватися самотужки настільки впевнено, щоб регулярно показуватися на людях. Наїстися від пуза теж не вийде, бо слабенька (як і організм в цілому, власне) травна система переварити зможе максимум кілька ложок якогось тривкого харчу. Якісь фантастично дорогі цяцьки їм не потрібні й поготів. Головне – увага, оскільки про існування людей з вікової категорії 90+ зазвичай забувають усі, крім родичів. І тому політики, що активно ходять у гості до подібних бабусь та дідусів в супроводі знімальних груп, зазвичай отримують суттєву прибавку голосів на найближчих виборах – за людяність, так би мовити.

Парадокс, однак, в іншому. Незважаючи на те, що справжніх ветеранів з року в рік стає все менше, сума коштів, які держава виділяє нібито на адресну допомогу, не зменшується (а іноді навіть збільшується). За це треба подякувати численним громадськім організаціям, зокрема, Організації ветеранів України. Про неї вже довелося згадувати якось в контексті того, що серед керівництва там вистачає колишніх (а чи бувають вони колишніми?) псів радянського тоталітарного режиму з відверто антиукраїнськими поглядами, які до Другої світової не мають жолного відношення. Але з тих пір хитрі ділки вициганили чимало грошей з державного бюджету. Зі звітністю у них, на перший погляд, все гаразд, проте після ретельного аналізу виявляється, що навіть самому Сергтю Ківалову треба терміново брати уроки підрахункових маніпуляцій у нешановних носіїв генеральських погонів.

Ківалов відпочиває

Тільки уявіть собі: якщо вірити минулорічним статистичним викладкам від ОВУ, в Україні налічувалося 932 276 безпосередніх учасників Другої світової війни. Як відомо, навіть у найбільш скрутні часи на фронт можна було потрапити в кращому разі років у 14 (та й то після махінацій з власним віком). Тож відштовхуватися варто від тих, хто народився не пізніше 1 січня 1930 року – дата цілком умовна, але припустима. Чи може бути так, що громадяни у віці 86+ років в якійсь країні складатимуть близько двох із половиною відсотків населення? Якщо винести за дужки деякі азіатські аномалії, то навряд чи. Але на щастя для хитрих ділків, статистику цю бачили лічені пари очей.

Чекайте знову

Зараз, однак, Організація ветеранів України вирішила брехати трошки переконливіше. Нереальні цифри змінилися нібито більш-менш правдивими – станом на 2017 рік ветеранів війни за версією ГО було вже 219 090 душ. Ці дані вже навіть можна було не без нюансів, але підігнати під офіційну статистику, яка давала 180 397 осіб з українським громадянством, що народилися не пізніше 31 грудня 1927 року. Майже сорок тисяч нестачі можна було б «компенсувати» за рахунок вищезгаданих підлітків, що додавали собі рік-два та йшли воювати. Але закон збереження енергії спрацював тут в найкращому вигляді: відвернувши увагу від найбільш резонансної «статті видатків», представники Організації ветеранів України просто домалювали необхідні цифри в інших місцях. Так разом з “дітьми війни” та іншими пільговими категоріями набралося більш ніж 2 мільйони осіб, що «потребують допомоги».

Куди здебільшого підуть виділені на «допомогу» кошти, здогадатися неважко. А якщо щось раптом піде не так, завжди можна спробувати спровокувати міжнародний скандал.

 

Зухвалість - друге щастя

Ще минулого року найбільше негативу на свою адресу з боку громадян викликали учасники своєрідного маскараду, що брати участь у війні не могли через непристойно юний для цього на момент нападу гітлерівців вік, але при цьому виблискували орденами та медалями немов Брежнєв у стереотипному несмішному анекдоті. Але зараз суспільство зненацька отримало нових антигероїв. Ймовірна хвиля невдоволення, нажаль, не призведе до серйозних наслідків, оскільки різноманітні громадські ради перебувають під «дахом» певних міністерств та відомств. Проте крига вже, що називається, скресла. Колись у нас і з корупцією в сфері держзакупівель, наприклад, не було заведено боротися.

А справжніх ветеранам, як це не сумно, знову не приділять тієї уваги, на яку вони заслужили.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus