ЦІ ЛЮДИ МІЦНІШІ ЗА ЇХНІ ТАНКИ | MILITARY NAVIGATOR
Снимок4344

ЦІ ЛЮДИ МІЦНІШІ ЗА ЇХНІ ТАНКИ

БІЙЦІ 17-ї ТАНКОВОЇ ПРОЙШЛИ НАЙГАРЯЧІШІ ТОЧКИ ДОНБАСУ

«...Нарешті вдома!» Особовий склад 17-ї бригади вишикувався на своєму плацу. Військові ритуали не передбачають сентиментів, але очі солдатів і офіцерів подекуди поблискували. Коротка привітальна промова, винесення прапора частини, вручення відомчих відзнак, обійми рідних та друзів...

Понад три роки бригада виконувала бойові завдання в районі АТО на Сході України. Позаду — запеклі бої трагічного літа і гіркої осені 2014-го та вогняної зими 2015-го. Танкісти, артилеристи, розвідники 17-ї бригади пройшли найгарячіші точки війни — Іловайськ, Луганськ, бої під донецьким аеропортом, Дебальцеве, Широкине, брали участь у славнозвісному рейді десантників тилами ворога у вересні 2014-го. Ці люди виявилися міцнішими за їхні танки...

...1 березня 2014-го бригаду полковника Олександра Тарнавського було піднято за сигналом тривоги. Офіцери перейшли на казармений стан і почали готувати техніку та особовий склад до виходу на війну, хоча саме це слово тоді не вживалося. Снимок44433

На моє запитання, чи передбачали, через що їм доведеться пройти, командир батальйону майор Ярослав Сидоров знизав плечима:

— Не думали. Я тоді був командиром роти. Впродовж 10 днів готували техніку, вантажили БК. За цим 17 березня моя рота у підсиленому складі вийшла на Черкаський полігон, провели навчання, а звідти вже передислокувалися під Ізюм.

Це був перший підрозділ бригади, який відправили в район бойових дій. Невдовзі на основі бригади сформували батальйонну тактичну групу. Тоді було так, що окремими взводами командували заступники комбатів, навіть на посадах снайперів були офіцери.

З початку липня почалися бої з визволення захоплених проросійськими бойовиками і російськими «іхтамнетами» міст Донбасу. Танкові екіпажі бригади по одному й по два були розподілені між підрозділами ЗСУ.

Усі 13 танків роти капітана Сидорова по одному, два, три також були спрямовані на посилення піхоти та десантників.

Сам Ярослав із двома танками був прикомандирований до 95-ї аеромобільної бригади. Другим танком командував тоді сержант, а зараз старшина Сергій Панченко.

1 липня розпочалася операція з визволення Слов’янська. Наступ на місто вели з різних напрямків, відсікаючи шляхи і виставляючи блокпости. Під- розділи 95-ї бригади йшли від Артемівська (нині — Бахмут). Після дводенних боїв терористи залишили місто. Одним з перших у Слов’янськ 5 липня увійшов на своєму танку капітан Сидоров.

— Увійшли, стали на площі. Почали підходити цивільні — насторожені, залякані. Один дідусь несміливо наблизився та запитав: «А коли ви зачистку бу- дете робити?» Я отетерів: «Яку зачистку?» А він відповідає: «Нам ополченці казали, що «укри» прийдуть, почнуть місто зачищати, всіх з домівок виженуть, усе коштовне заберуть, золоті зуби повидирають, почнуть розстрілювати людей...» Ми розсміялися... «Йди, — кажу, — старий, ніхто нікого не стрілятиме». Бабусі підходили, їжу пропонували: «Вам же їсти нема чого».

Так танкісти вперше зіткнулися з ворожою пропагандою...

Перепочинок у Слов’янську був короткий — вже за дві години отримали наказ вирушити на Краматорськ. До міста входили обережно. У центрі біля театру стояла невеличка група військових. Хтось поважний — охорона, техніка.

На запитання: «Чому не рухаєтесь?», один з офіцерів відповів, що попереду якась підозріла машина. За словами місцевих, замінована. Чекали саперів. Танкісти вирішили це питання швидше. Ярослав усміхається: «Ми виїхали, вистрілили по ній з гармати — вона рвонула. Великий вибух був. Поїхали далі...

Всяке траплялося. Одного разу нас сплутали з американцями. Ми тоді вели бої за Лисичанськ. У мене навідник захворів. Його підміняв начальник бронетанкової служби з 95-ї бригади. А він такий смаглявий, та ще й ані помитись, ані поголитися не мав змоги, адже декілька діб з танків майже не вилазили. Вийшли з машин, підходить бабуся. Ми до неї, а вона дуже здивовано: «О, то ви російську знаєте?» Ми навіть спочатку оніміли: «Про що це?», а вона каже: «Нам сповістили, що там американці йдуть, на американських танках, палять американські цигарки, а я й бачу — ви чорні, мов негри».

Тим часом інші танкові екіпажі бригади діяли у складі 25-ї, 79-ї і 80-ї бригад. Зведений батальйон 17-ї танкової продовжував виконувати ізоляційні дії, виставляв блокпости, танкісти перекривали перехрестя доріг, займали оборону поблизу заводів. Як пригадує тодішній НШ підрозділу майор Михайло Сидоренко, керувати і координувати дії було нелегко. Після Майдану добробатівці не любили колишніх міліціонерів, дехто з пересторогою ставився до добровольців... Місцеві мешканці також різного прагнули. Хто благав: «Виженіть вже тих бандитів» (бойовиків), хтось — навпаки: «Забирайтеся з нашої землі»...

На початку вересня танкісти роти капітана Сидо- рова разом із десантниками 95-ї бригади взяли участь у славнозвісному рейді тилами противника. На запитання, що запам’яталося найбільше, Ярослав без вагань, відповів коротко: «Люди». Потім додав: «Жоден з бійців не йшов назад. Особливо врізався в пам’ять Михайло Забродський. Завжди попереду! За ним солдати йшли без роздумів... У Степанівці наш танк підбили, і я два дні був піхотинцем. Важко. Все навкруги горить, стрілянина, а в тебе тільки шолом та броник». Усміхнувся і підсумував: «Краще бути танкістом... За два дні ми захопили російський Т-64Б. Не знаю, де він стояв, але танк був, як новий. Коли я перевіряв гармату — виїхав, навів на 3 кілометри — влучив точно, куди й цілив. Ось так почали воювати на російському танку».

Ярослав на мить замислюється і веде далі: «Пам’ятаю, між Торезом і Сніжним був блокпост бойовиків. Звідти вели щільний вогонь і не давали нашій десантурі пройти. Ми виїхали, один постріл з гармати осколково-фугасним, вибух, курява — і чисто, ніби й не було нічого. Під Слов’янськом накрили скупчення російської техніки — в нас залишалося десь до 10 кумулятивних пострілів, ми їх усі випустили туди. Горіло довго... Вийшли з рейду в районі блокпоста «Балу», поблизу Чернухиного».

Задум був — узяти бойовиків та росіян у кільце. Але з боку РФ наших бійців накривали вогнем артилерії, тож вони були змушені залишити позиції.

Протистояння наростало. Зведений батальйон 17-ї повернувся у ППД, розпочалося повноцінне розгортання бригади. Йшла третя хвиля мобілізації...

Тоді ще капітана Ярослава Сидорова призначили НШ батальйону, його танкісти провели злагодження і восени стали на позиціях у районі Золотого, Троїцького, Попасної — тримали лінію оборони, ведучи бої, як кажуть, «місцевого значення». Далі буде.

Олександр ШУЛЬМАНhttp://na.mil.gov.ua

Top
Рейтинг@Mail.ru Система Orphus