Цей день в історії: 14 грудня 1918 року — зречення гетьмана Павла Скоропадського | MILITARY NAVIGATOR
image

Цей день в історії: 14 грудня 1918 року - зречення гетьмана Павла Скоропадського

«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням. І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади» З тексту зречення П. Скоропадського від влади  Гетьман-Павло-Скоропадський

14 грудня 1918 року, втративши підтримку як російських монархічних кіл та українських політичних партій, так і австро-німецьких союзників, гетьман України Павло Скоропадський зрікся влади, передав її своєму уряду, а той у свою чергу передав повноваження Директорії на чолі з Володимиром Винниченком.

За короткий період часу Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук, утворено Українську автокефальну церкву. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, включаючи Російську Федерацію, до України було прилучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі.

Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України (1918 р.).

Походив із старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських. Народився Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки провів у родинному маєтку у Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою.Skoropadsky_-_before_1917

Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало – молодий гвардієць отримував чергові звання. Але настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого полку, а повернувся полковником і флігель-ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.38b

Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він командував 34-м армійським корпусом на Волині. Влітку того ж року розгорнулася українізація військових частин, якої П. Скоропадський не підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та командування, українізував свій корпус і домігся виведення його в тил на переформування. Так 34-й армійський корпус залишився чи не єдиною дисциплінованою і боєздатною частиною, яка стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.5409f61-skoropad

Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.

Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.

29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили у підтримці Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в Софіївському соборі архієпископ Никодим благословив нову владу, а на Софіївському майдані було проведено молебень.

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.У першому ряду (зліва направо) - голова Ради міністрів Української держави (з 24 жовтня) Федір Лизогуб і гетьман Павло Скоропадський. Посередині позаду - перший глава уряду Української Держави (до 30 квітня) Микола Сахно-Устимович (убитий 14 грудня 1918 року під час антигетьманських виступів). Київ, жовтень 1918 року

У першому ряду (зліва направо) - голова Ради міністрів Української держави (з 24 жовтня) Федір Лизогуб і гетьман Павло Скоропадський. Посередині позаду - перший глава уряду Української Держави (до 30 квітня) Микола Сахно-Устимович (убитий 14 грудня 1918 року під час антигетьманських виступів). Київ, жовтень 1918 року

З ініціативи української громадськості та за підтримки гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська Академія наук (що існує й донині, першим її президентом став В. Вернадський), засновані два державні українські університети — в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека та інші навчальні й культурні заклади.

Восени 1918 року зовнішньополітичні орієнтири Павла Скоропадського круто змінились: листопадові революції в Австро-Угорщині та Німеччині спричинили крах його політичних партнерів, що підірвало основу стабільності гетьманської влади, і 14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія - нелегальне урядове формування, створене 13 листопада на таємних зборах опозиційного гетьману Українського Національного Союзу, - закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м'яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.

Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства.

Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади; 19 грудня Директорія на чолі з Володимиром Винниченком урочисто в'їхала до Києва і було відновлено Українську Народну Республіку.

Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно в 1919 році Павло Скоропадський емігрував до Швейцарії. Протягом двох років жив у Швейцаріїї, згодом переїхав до Німеччини. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. В 1937 році створив Союз гетьманців-державників з відділеннями У США та Канаді.

Під час 2-ї світової війни Скоропадський безуспішно намагався зав'язати діалог українських політиків з гітлерівцями щодо створення незалежної монархічної України. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу.

Помер Павло Скоропадський в 1945 році в Баварії від випадкового поранення під час бомбардування, похований у м. Меттен (Баварія).

Джерело: http://www.sde.org.ua/zmi/zlus/item/2414-pavlo-skoropadskyj-ostannij-getman-ukrajiny.htmlhttp://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/tm.pl?Month=12&Day=14

Система Orphus