Аналогічні війни Україна-Росія і Малайзія-Індонезія | MILITARY NAVIGATOR
a82dcd4597-images-otherhistory-Gurkhas-Gurkha borneo22

Аналогічні війни Україна-Росія і Малайзія-Індонезія

Все вже колись і десь було.

З 1962 по 1966 рік Індонезія і Малайзія вели малу неоголошену війну, в якій також брали участь війська Австралії, Нової Зеландії і великої Британії. Причиною конфлікту стало те, що президент Індонезії Сукарно вважав, що Федерація Малайзія, офіційно заснована в 1963, являла собою спробу Британії зберегти свою колоніальну владу під прикриттям надання незалежності колишнім своїм володінь у Південно-Східній Азії.

Після закінчення Другої Світової війни у світі розпочався процес Деколонізації. Не обійшов він стороною і південно-східну Азію, хоча країни регіону йшли до незалежності по-різному. В Індонезії перемогу здобув національно-визвольний рух під керівництвом комуністично налаштованого Сукарно.

В Малайї ж британці зуміли завдати повстанцям поразки, розгромивши КПМ (Комуністична партія Малайї), і забезпечили прихід до влади лояльного Великобританії уряду. Незалежність Федерація Малайзії отримувала поетапно, але на початку 1960-х р. р. принципово питання вже було вирішено: до складу нової держави мали увійти крім власне Малайї також Сингапур, території Північного Калімантану – штати Саравак, Сабах і султанат Бруней. Проти цього виступав ряд сил, як внутрішніх, так і зовнішніх (насамперед в Індонезії).

На наступний день після того, як 15 вересня 1963 року було проголошено створення Малайзії, Джакарта була охоплена масовими демонстраціями. Сукарно віддав наказ припинити всяку торгівлю з Малайзією, незважаючи на те, що це позбавило Індонезію третини її зовнішніх ринків.

1415308416_map21

Після оголошення незалежності осінню 1963 року Малайзія зазнала агресії з боку прокомуністичної Індонезії, яка без оголошення війни вирішила окупувати Східну Малайзію. Індонезійські добровольці та прихильники Мао Цзедуна розгорнули партизанський рух на Північному Калімантані. Це була перша неоголошена "гібридна війна" в сучасній історії.

Популістський комуністичний президент Індонезії Сукарно встановив в Індонезії тоталітарний режим, який назвав "спрямовна демократія" - Сукарно дуже любив СРСР, і хотів створити монопольну владу за радянською моделлю.

Назва "конфронтація" вперше вжив міністр закордонних справ Індонезії Субандріо в січні 1963. Саме цим поняттям стали позначати діяльність Індонезії дестабілізації нової федерації. Повномасштабна війна почалася в перших місяцях 1963, коли Індонезія провела серію рейдів через кордон на малайзійської територію.

Протистояння, яке вилилося в конфронтацію, стало очевидним ще у 1962 році, коли невелике збройне повстанське угрупування, підтримуване Індонезією, спробувало захопити владу в незалежному анклаві Бруней. Спробу перевороту припинили послані з Сінгапуру британські війська. До початку 1963 активізувалися військові дії на індонезійському на кордоні о. Борнео. Малі озброєні групи стали проникати на малайзійської територію і вести там пропаганду і проводити диверсії. Ці рейди через кордон, що тривали протягом усього 1963 року, проводилися індонезійськими добровольцями. До 1964 році в конфлікт також включилася й індонезійська регулярна армія.

 

Сукарно проголосив гасло "збирання індонезійських земель" і підняв гасло "Переможемо Малайзію". Але війну Індонезія не оголосила. Пропаганда пояснила, що війна має бути таємною, партизанською. В ряди "добровольців" під впливом пропаганди записалося 21 мільйон чоловік, і проблем з "добровольцями", зброєю і технікою не виникло. Індонезійська армія багаторазово перевершувала в чисельності і в техніці армію Малайзії, і воювала без розпізнавальних знаків, представляючи напад своєї армії на малайзійців як ("ополченців"), "повстанців", які воюють за своєю ініціативою проти "хунти".

Правляча верхівка в Індонезії з допомогою пропаганди, описуючи "звірства" малазійців, викликала вибух націоналістичних настроїв у суспільстві, представляючи не оголошену агресію як намір повернути споконвічні індонезійські землі, і називаючи Малайзію "країною-непорозумінням", "маріонеткою Заходу". Захід ввів санкції проти агресора, але вони були недостатні, щоб паралізувати агресора негайно.

Сукарно заявив: «Якщо ми посилаємо своїх солдатів в Малайзію, то це зовсім не означає, що ми порушуємо її суверенітет, оскільки держави Малайзії не існує».soekarno-di-tugu

Парламент Індонезії надав Сукарно, рейтинг якого наближався до 100% унікальний статус - "довічний президент". (Це не жарти, це факти з реальної історії, почитайте самі. Все вже колись і десь було).

Незалежна держава Малайзія звернулася за допомогою до Британії, з проханням захистити її від не оголошеної агресії з боку Індонезії. Британія насамперед надала інструкторів і радників, які почали проводити реформи у всіх галузях розвитку держави, але насамперед - у армію.

Невеликий контингент британської армії, ударною частиною якого стали Сили спеціальних операцій - 22-й полк SAS та інші спецпідрозділи, спільно з реформованою малайзійської армією, використовували тактику скритного патрулювання, організації розвиненої розвідувальної мережі. диверсій та неочікуваних вогневих нальотів на частини агресора, завдали противнику великі втрати. Агресія в Східній Малайзії була спочатку зупинена, а потім, частини агресора понесли великі втрати.THE INDONESIAN CONFRONTATION: BRITISH FORCES IN BORNEO, 1965-1966 (FEW 66-27-32) H Squadron, 5 Royal Tank Regiment, during operations in Sarawak, North Borneo. In addition to carrying out routine patrols in Saladin armoured vehicles and Ferret Scout cars, the Squadron engaged in Hearts and Minds exercises to engage the support of the local civilian population and gain a source of local intelligence. Copyright: © IWM. Original Source: http://www.iwm.org.uk/collections/item/object/205213079P04994_018

Після того, як "вантаж-200" пішов в Індонезію тисячами, війна стала дуже швидко непопулярною. Правлячий індонезійський режим боявся припинити війну, щоб не спровокувати невдоволення населення, яке повірило в гостру необхідність приєднати до себе шматок джунглів і захистити права корінних племен від малайзіскої "хунти". У той час як в Малайзії проходили швидкі реформи, Індонезію лихоманило, перспективи для бізнесу зникли, і незважаючи на статус довічного президента Сукарно стрімко втрачав довіру і підтримку.

Через три роки війни, не маючи можливості перемогти, корумпований тоталітарний режим в  впав під тиском економічної кризи і міжнародних санкцій, верхівка індонезійських силовиків повалила Сукарно, щоб відновити відносини з Заходом і зняти санкції.

Сукарно був звинувачений у корупції, у доведенні нації до політичної, економічної і навіть моральної кризи. Його не віддали під суд, але до кінця життя він жив у повній ізоляції від зовнішнього світу.

Він помер чотири роки після закінчення війни.

А війна стала знаменитою, бо Малайзія і Британія виграли за рахунок поєднання політичних, економічних, інформаційних та військових рішень. Причому війна велася не шаблонно. Метою бойових дій було не утримання території, а повне знищення ударних підрозділів противника, ліквідація тих лідерів бойовиків, які виявляли найбільшу активність.

Історія війни в Східній Малайзії викладається і вивчається у всіх західних військових академіях як приклад досягнення перемоги з мінімальними затратами й мінімальними втратами, і повне знищення супротивника. Ключову роль у війні зіграло гнучке інтелектуальне планування. компетентне командування, грамотний аналіз обстановки, і досконале застосування Сил спеціальних операцій та ударних армійських частин, які забезпечували дії спецназу.

 

Джерело: http://censor.net.ua/resonance/321423/kak_pobedit_v_gibridnoyi_voyine_opyt_pervoyi_gibridnoyi_voyiny_hh_vekaru.wikipedia.org/wiki/Индонезийско-малайзийская_конфронтация

Top
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru Система Orphus